Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 7

Оксана сиділа за столом у своїй квартирі, перепочиваючи після важкого робочого дня. В її руках лежав конверт, який вона знайшла в поштовій скриньці, адресований їй. Лист був без підпису, і на перший погляд, не виглядав підозрілим. Але коли Оксана розгорнула його, її очі зупинилися на кількох словах, написаних великими літерами: 

"Не все те, що здається."

Зненацька серце забилось швидше. Вона поклала лист на стіл і почала уважно його читати. У листі йшлося про те, що Мирослав не є тим, ким здається, що він приховує таємниці, які можуть поставити її під загрозу. Підпису не було. В середині було ще кілька фотографій: одна з них – Мирослав, який обіймає іншу жінку на корпоративі. Інша – він, мабуть, щось шепоче у вухо невідомій особі.

Оксана важко перевела подих, її руки почали тремтіти. Чому ж він не сказав їй нічого про це? Чому вона досі не знала про ці таємниці, якщо їх так просто виявити?

"Це неправда", – подумала вона, намагаючись заспокоїти себе. Але темне сумнівне відчуття не полишало її. Оксана поклала листа в коробку, затримуючи подих, і вирушила до ванної. Потрібно було хоч якось заспокоїтися.

Мирослав почав помічати зміну в поведінці Оксани. Її погляди стали затьмареними, а він, хоч і не міг зрозуміти чому, відчував, що вона тримає від нього якусь відстань. З кожним наступним днем це ставало все очевиднішим. Він не міг залишити ситуацію без уваги.

Якось, коли вони випадково зустрілися у кафе, Мирослав вирішив поговорити, але Оксана була стримана, навіть холодна. Він поклав руки на стіл і спробував заговорити:

— Оксано, що сталося? Ти зовсім змінилася останнім часом. Ти тривожишся?

Оксана подивилася йому в очі, її голос був спокійним, але в ньому відчувалася тривога:

— Я знайшла листа. Я не знаю, чи можу тобі довіряти, Мирослав.

Мирослав відразу відчув, як стискається його серце. Що вона знайшла? Як вона могла? Він знову дивився в її очі, і в них не було того тепла, яке завжди його зігрівало.

— Оксано, я розумію твої сумніви, але ти повинна зрозуміти: це все неправда.

— Це не просто слова, Мирослав. Я бачила фотографії. Ти з іншими жінками. Що мені думати?

Вона не могла приховати біль, хоча й намагалася залишатися спокійною. Мирослав важко зітхнув, і його погляд став більш серйозним.

— Я прошу тебе, не вір тому, що ти бачиш. Соколов… він стоїть за цими плітками. Він намагається мене дискредитувати, і ти опинилася в його грі.

Оксана нахмурилася, її голос став більш рішучим:

— Це все дуже заплутано. Ти поводишся так, ніби щось приховуєш. Чому ти не сказав мені про це раніше?

— Я не міг. Я боявся, що якщо я розповім тобі правду, це може поставити тебе під небезпеку, — відповів Мирослав, його голос став майже тихим від розпачу.

Оксана дивилася на нього, її серце билося швидше. Вона почувала, що він щось приховує, але чи це був лише страх за неї, чи щось інше?

— Я маю право знати, Мирослав. Що ти від мене приховуєш? — її голос звучав твердо, але в ньому також було безліч запитань.

Мирослав відчув, як його груди стискаються від відчаю. Він зрозумів, що не може більше приховувати правду, але і не міг її відкрити повністю.

— Оксано, я не можу тобі сказати все, тому що це може тебе знищити. Я не хочу цього. Я не можу втратити тебе, — він зробив паузу і знову зустрів її погляд. — Повір мені, я тебе дуже люблю. Але ти не повинна втягуватися в це. Цей світ не для тебе.

Оксана подивилась на стіл і вийшла з кафе, відчуваючи, як між ними з'явилася ще більша прірва. Після цієї розмови вона вже не могла бути впевнена, чи дійсно все, що він їй казав, було правдою.

Мирослав сидів, замислений, спостерігаючи, як вона йшла. Він розумів, що зробив величезну помилку, намагаючись зберегти її від правди. Але чи зможе він все виправити?
 

Оксана не могла позбутися відчуття, що все йде шкереберть. Пройшло кілька днів після зустрічі з Мирославом, але її сумніви лише поглиблювались. Вона не могла забути фотографії, які знайшла в конверті. Його слова не заспокоювали її. Вона знову і знову перебирала все, що між ними відбулося. Чому він не сказав їй про Соколова раніше? Чому так довго мовчав? Чи дійсно все, що він їй розповідав, було правдою?

Вона вирішила поговорити з ним ще раз, цього разу без запобіжних фраз і обіцянок. Оксана була готова зрозуміти всю правду, навіть якщо це означало розчарування. Вона набрала його номер.

— Привіт, Мирослав, — сказала вона, намагаючись звучати спокійно, хоча серце билося швидше, ніж зазвичай. — Мені потрібно поговорити з тобою.

Мирослав відчув хвилювання в її голосі, і його серце також пришвидшилось. Він чекав цього дзвінка.

— Я тебе чую, Оксано, — відповів він, намагаючись зберегти спокій.

— Мені треба знати правду. Ти повинен сказати мені все, — її голос був твердим, хоч і з нотками тривоги. — Про Соколова, про все, що приховуєш.

Мирослав затримав подих. Він розумів, що не може відмовитися від цієї розмови, але й не міг безпосередньо розкрити всю ситуацію. Він заплющив очі, бажаючи знайти правильні слова.

— Оксано, я не можу тобі все пояснити зараз. Це небезпечно. Соколов не просто хоче помститися мені. Він хоче використати тебе. Я не хочу, щоб ти потрапила в його гру, — голос Мирослава був сповнений турботи, але й в ньому звучала страх.

— Він намагається щось підкинути мені, правда? — запитала Оксана. — Ти йому не розповідав про нас, чи не так? Це саме тому він намагається мене заплутати?

Мирослав зробив паузу, перш ніж відповісти:

— Я не хочу, щоб ти стала частиною цього. Я не можу сказати більше, ніж можу, бо це поставить тебе під ще більшу загрозу.

— Але я маю право знати. І не можна ховати правду, Мирослав! Чому ти не довірився мені раніше? — Оксана почала відчувати, як її серце розривається від болю. Вона просто не могла зрозуміти, чому він так важко відривається від цього світу, від свого минулого.

Мирослав стискав телефон у руках. Він розумів, що йому доведеться зробити важкий вибір, і він наважився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍