Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Сюди йдуть алхімісти. - повідомив воїн.

Абсолютний відкрив рота, не знаючи, як на це реагувати.

- Що ти збираєшся робити? - округлив очі Поєднувач, розуміючи, що його побратимам загрожує смертельна небезпека.

- Поки нічого. Без моєї команди їм не завдадуть шкоди. Ти можеш спробувати поговорити з ними?

- Так, обов'язково! Коли? - стурбовано спитав алхіміст.

- Думаю, скоро. - Максуд потер підборіддя. - Якщо з'явиться можливість. Адже мене у свої плани вони не присвячували.

- Ідуть! - закричав один із офіцерів чемпіонів.

- Стій тут. Я покличу. - Максуд визирнув за фортецю.

- Хочеш, щоб тебе вбили? - випалила Амайанта. - Перші ряди добре захищені. Далі вони несуть мости. За ними – подоба переносного даху. Під нею перебувають алхімісти.

- Дякую. - кивнув Максуд.

Значить, залишалося тільки чекати, поки підійдуть алхімісти. Маршал насупився. Мости, дах…

- А облогові сходи?

- Як же без них? - здивувалася Амайанта, що він про таке взагалі питає.

- За дахом чи перед ним?

- Звісно, ​​за! Ти що тупий? - дівчина в золоті вперла руки в боки. - Спочатку спробують алхімісти. Коли у них не вийде, тоді вони діятимуть старим перевіреним способом. Ти маршал чи я?

Максуд пропустив повз вуха останнє запитання. Він прислухався. Шум війська. Команди командирів. Ворожих та наших. Лязкіт дерева об камінь. Мости. Маршал кивнув головою. Добре. Перша стадія атаки пройшла. Тепер мають підійти амаліони з дахом. Подивитися на них.

- Не висовуйся. - погрозила йому пальцем Амайанта. - Зараз Сандрін трохи зменшить кількість ворожих Химерниць і відіб’є бажання атакувати у тих, що залишаться, тоді і можна буде.

Ніч ставала темнішою від того, що стріл у небі свистіло все менше і менше. Комусь Сандрін, як і сказала Амайанта, відбила бажання у неї стріляти, хтось, мабуть, зрозумів, що це безглуздо. Хоча Химерниця ще перестрілювався з ворожими воїнами, обстріл помітно зменшився. Максуд почув ще удари дерева об камінь. Тепер об стіну. Дах уперся в стіну. Правильно, так його тримати зручніше.

- Давай! - крикнув Максуд.

Поєднувач закликав здатність. У темряві сині піктограми виглядали особливо вражаюче. Навіть деякі солдати ахнули, побачивши, як нескінченні символи проносяться з запаморочливою швидкістю прямо в них над головами. Поєднувач збіг на стіну. А Амайанта, як завжди, почала змагатися з піктограмами у швидкості.

- Щит алхімісту! - скомандував Максуд.

Дві Химерниці відразу з'явилися біля абсолютно і виставили два щити. Мілізен Максуд впізнав, іншу ні.

- Брати! Я один із вас! Вам нема чого брати участь у цій війні. - дуже голосно крикнув Поєднувач.

Град стріл блискавично полетів у його бік. Перший щит розбився вщент за секунду. Другий майже одразу після першого. Сандрін випустила кілька стріл. Мілізен накинулася на Поєднувача і впала разом із ним на камінь.

- Я тут! Чому ви на боці амаліонів?

- Ми можемо скинути на них каміння! - знову командир чемпіонів.

- Ні! - голосно скомандував маршал.

Звісно, ​​якби не Поєднувач, він би й сам наказав знищити алхімістів. Так, з муром вони нічого не зможуть вдіяти. Але, якщо ворог має таку їх кількість, то рано чи пізно доведеться пошкодувати, що вони залишили алхімістів живими. Якби абсолютний вирішив брати участь у війні, то такої поблажливості ворог не дочекався б від Максуда. А так маршалу доводилося використовувати кожну ситуацію, щоб затягнути Поєднувача на свій бік. Іноді треба ризикувати.

З того боку стіни пролунали команди. Максуд зрозумів, що ворог прибирає драйтлів. Амаліони з'ясували, що алхімісти нічого не можуть вдіяти зі стіною і їх ідея з трансформацією каменю провалилася.

- Тепер йди. - сказав маршал абсолютному.

Мілізен звела його вниз.

- Химерницям на другу стіну! - дуже голосно вигукнув команду Максуд.

Небо знову осяяло стрілами. Трохи меншою кількістю, як видалося маршалу. Напевно, Сандрін все ж таки вдалися пару точних пострілів. Звичайно, добре, якщо вона влучила у голову чи серце.

Максуд знав, що такий обстріл стрілами сили триватиме недовго. Доти, доки не приставлять сходи і перші амаліони не піднімуться на рівень стіни. Головна мета обстрілу — дати можливість амаліонам піднятися сходами.

- Тримати стіну! Не відступати! - голосно скомандував Максуд, випрямляючись.

Він озирнувся. Знайшов поглядом Сандрін, фігура якої вже виднілася на наступній стіні. Очі Відьми горіли фіолетовим смертоносним вогнем, готовим впасти на голови амаліонів сотнями способів убити їх.

Химерниця знову чекала. Чекала наказів. Чекала, коли амаліони почнуть утворювати острівці на стіні. Тоді й розпочнеться її робота. Відстань не така і велика. На першому рубежі запалили смолоскипи. Тепер усім Химерницям, що із вдаваним спокоєм чекали своєї черги вступити у бій і допомогти захисникам, видніше те, що відбувалося на стіні. Вона подивилася вліво та вправо. Знову поруч стояли готові до бою Химерниці. Стоять в очікуванні моменту, коли зможуть взяти участь у битві. У деяких навколо зап'ясток крутилися сині вогники. Голови опущені і очі закриті капюшонами, руки відведені за спину. Кожна тільки й чекала можливості завдати шкоди ворогові. І не хотіла гаяти на запалювання очей і секундочки. Ті обличчя, що Сандрін бачила, були спокійними і зосередженими. Хоча вона розуміла, наскільки нетерпляче всі вони, і сама вона в тому числі, чекають на сутичку із ворогом. Сандрін пошукала поглядом Максуда. Спокійна пряма хода. Він нікуди не поспішав, рухаючись по стіні то в один її бік, то в інший. У бій маршал не вступав. Мов знав, що захисникам вдасться відбити атаку ворога без його допомоги. Напевно, ворог не розраховував на ще один такий самий масований штурм стін. Він планував прибрати цю першу стіну зі своєї дороги за допомогою алхімістів. Бажано з усіма захисниками на ній.

Поєднувач не затримався на наступній стіні. Він швидко йшов нагору. Запустив руку до кишені, погладити Жуку. Іноді її приємна теплота і м’якість заспокоювала його. Він порився в іншій кишені. Це її улюблені місця. Легенько поплескав себе там, де ще іноді вона любила бувати. Подивився на плече. На інше. Він зупинився і покликав її. Покрутив головою. Жуки ніде не було видно. Поєднувач зітхнув. Бракувало тільки її втратити. Єдиний друг, який у нього тут був.