Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Що мисливець може зробити з вовчицею? Убити, або продати на чорному ринку. Але, якщо я правильно зрозумів і мисливець місцевий, вони, швидше за все, не підуть на таке. Але й навряд чи вони її відпустять, точніше вовчиця не зможе залишити свого мисливця. Я ж її залишити не можу, тому й важко зітхаю.

— Ніколи не чув, щоб вовчиця вибирала мисливця, це просто якийсь дивний збіг обставин, — намагається допомогти мені змінити тему Дімка.

— Що тоді з нею буде? Він уб'є її? — так, напевно, вона зовсім уже злякалася.

Повертаюся до неї, дивлюся в яскраві бірюзові очі. Ловлю себе на думці, що милуюся, та ще й гарною її вважаю, навіть із косметикою, що потекла на все обличчя, та вдягнутою, як бегемотик. Зв'язування, щоб його чорт забрав! Злюся, лише на мить, потім плюю на цей факт.

— А ти б мене вбила? — запитую, намагаючись не показати, як сильно мене хвилює це питання.

— Н-ні, — одразу ж відповідає, що чомусь приємно чути.

От тільки трохи злить, що при цьому відходить, наче я їй тут погрожую. Боїться, чи що? Гаразд, потрібно всього лише заспокоїти її й все.

— Ось і він не зможе, тож усе буде нормально з твоєю Тасею. Ходімо, — повертаюся до дверей і різко зупиняюся.

Кучерявий летить на всіх парах, з'являється у дверному отворі. Судячи з того, який він зараз має вигляд, він нарешті щось зрозумів. Хоча мене цей факт не тішить. Може тому загороджую собою Дарину та її сестричку.

— Чого тобі, Ю-ра? — даю одразу зрозуміти, що, м'яко кажучи, не радий його знову бачити.

Киваю Дмитру, щоб ішов уже до машини, щоб інші не унюхали запах крові Кирила та отрути з кулі. Він іде, ледве пропхнувшись у дверях повз коротуна. Добре, що зараз кучерявому байдуже на все на світі, окрім одної набридливої особи. Чому мені через це погано?

— Дар, я хочу з тобою поговорити, — ігнорує мене, що бісить ще сильніше.

Звір гарчить усередині так, що й самому хочеться заричати на нього. Здавалося брат мій, найкращий друг, а вбити хочеться. Через якусь дівку вбити, на шматки розірвати, особливо перед нею. Щоб бачила, що їхня дивна прихильність не має й шансу на існування. Жорстокість, лють, ревнощі — хіба це те, що я б хотів відчувати до брата? Це зв'язування, якби не воно, я б сам цих двох звів, хоча б для того, щоб був би ще один привід посміятися над кучерявим. Я б зробив це? Чому я сумніваюся, в його виборі немає нічого примітного, навпаки, в ній одні недоліки. Ця показна правильність, презирство до тих, хто, на її думку, чинить хибно, безглуздий характер і надмірна гордість, то вона кульбабка, то справжнє стерво. Бісить, бісить, бісить! І водночас відчуваю, що не віддам. Моя. Дідько!

— Ми їдемо, ніколи говорити. Наступного разу поговориш із НАМИ.

Брат загарчав, хоча сам мене спровокував. Він так може перетворитися, і тоді бійки вочевидь не минути, тож треба про дівчат потурбуватися.

— Здається, ти чогось не зрозумів, Ю-ра. Може нам варто поговорити ще?

Повертаюся до дівчат, налякані. Навіть ця підозріла сестра налякана, що дивно. Як брат міг налякати її більше, ніж бійка вовків і мисливець? Я чогось не розумію.

— Ідіть до машини, Діма чекає, — командую їм.

Дарина слухається, схоже, їй теж не дуже хочеться "розмовляти" з братиком. Що в її голові коїться? Кучерявий зволікає, доводиться йому нагадувати, що чуже чіпати не можна, лише тоді відсувається, щоб дівчата пішли. Ось тільки щось іде не так. Дарину він пропустив, але її буйну сестрицю раптом хапає за руку.

— Ти хто? — видає братик із дуже здивованим виглядом.

Не відчути страх дівчини просто неможливо, не можу зрозуміти, що відбувається. Кучерявий не з тих, хто буде тиснути без причини на незнайому дівчину. Дарина здивовано розвертається, схоже, теж не розуміє, що відбувається.

— Відпусти її, — кажу йому, коли дівчина намагається вирватися, а він не дає.

— Чому ти не пахнеш? — каже він несподівано, дивлячись виключно на блондинку.

— Що? — виривається в мене.

Як це не пахне? Вона ж звичайна людина і... Що відбувається? А відбувається щось дивне, ця дівиця різко хапає хлопця за руку і кидає через себе з такою силою, що той розбиває шафу з посудом біля протилежної від виходу стінки.

— Біжи, — кричить блондинка сестрі й сама тікає в коридор, тягнучи її за собою.

А я такий стою спантеличений від того, що відбувається, судячи з великих очей кучерявого, не тільки я. Він зривається на ноги, у подраному одязі, у подряпинах від посуду, з червоними очима. Не знаю, що з цією дівицею не так, але брат зараз реально небезпечніший для навколишніх. Закриваю двері в коридор. Сам стаю на виході, перегороджуючи йому шлях. Кидається до дверей, відштовхую його в інший кут, на іншу шафу. Серйозно, хто в будинку з перевертнями тримає шафи зі скляними дверцятами? Це ж принаймні нерозумно. Лаюся, коли навіть після цього, кучерявий, зовсім збожеволівши, кидається на мене. Скручую його, притискаючи обличчям до підлоги. Виривається, криє мене матом, заспокоюється далеко не відразу.

— Вони вже пішли, — кажу йому спокійно.

— Пусти, Кай, — гарчить втомлено.

— Навіщо це? Вони вже на моїй території, тобі туди не можна.