Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

Педріто, піти на кандомбле означало наражатися на небезпеку, людина ризикувала волею і навіть життям. Ви знаєте це, ми вже розмовляли на цю тему. Але чи знаєте ви, скільки загинуло? Знаєте, до речі, чому це насильство применшилось? Знаєте, як це сталось?.. Я думаю, що ці божища, оришас — надбання народу. Боротьба капоейрн, танці самби, афоша, атабака, беримбау — все це надбання народу. Все це і багато іншого, що ви зі своїм обмеженим світобаченням хочете придушити (…) Я являю собою змішання рас і людей, я мулат, я бразілець. Завтра прийде день, про який ви говорите і до якого прагнете, він напевне прийде, людина йде уперед. У цей день вже все буде повністю переміжне, і те, що сьогодні становить таємницю і боротьбу людей — танок негрів і метисів, заборонена музика, незаконні танці, кандомбле, самба, капоейра — все це стане святом бразільського народу, музикою, балетом, нашою квіткою, нашим сміхом, розумієте?..»

Як зазначає сам письменник, «штат Баїйя — важливий негритянський осередок Бразілії, де дуже глибокі традиції африканського походження, що накладають надзвичайно виразний відбиток на все тутешнє життя, передусім на життя головного міста штату. І все це моє життя, щільно сплетене з цими традиціями…»[120]. Додамо, що сам письменник був навіть обраний «жерцем» верховного негритянського божища Шанго і на ритуальній церемонії свята кандомбле рибальського селища Ріо Вермельо, яке злилось із столицею штату Баїйя Сальвадором, у кварталі Сан Гонаало до Рітаро письменник носить особливе ім'я — Огун Оба Оролу[121].

Роман «Крамниця чудес» написано, як і ранні романи Амаду, в жанрі життєпису героя, його «ABC», в основу якого лягла побудова народної балади.

Не випадкова в «Крамниці чудес» і часова інверсія. Амаду починає зі смерті Педро Арканжо, з подій, які сталися за кілька десятиріч до його смерті і привели до визнання слави ученого й поета на його батьківщині. І в цьому авторському наголосі бачимо передусім сатиричний підхід до змалювання бразільської дійсності і підкреслення тої глибокої прірви, що пролягає між народом, творцем справжньої бразільської культури, і тими, хто уповноважений її представляти офіційно.

У романах Жоржі Амаду, як правило, домінує культура негритянська. Герої перебувають під впливом негритянських культів, африканських вірувань, що, змішавшись з індіанськими, в значній частині Бразілії, а в Баїйї зокрема, зрештою переважили. Від африканських кандомбле пішла традиція славетних бразільських карнавалів, культу «сміхової» культури, синкретичних форм народної творчості.

Звідси особливий характер романістики Амаду, звідси і його своєрідна, неповторна міська проза, що і вміщує всі елементи суто урбаністичного твору, й органічно вплітається в лінію «фольклорної» латиноамериканської прози в її новому обличчі.

Жанр вигаданої біографії досить поширений у західній літературній традиції. Досить згадати (чи не першого в літературі XX ст.) француза Марселя Швоба з його «Уявними біографіями» (1929), а із ближчих до нас у часі — роман Г. Беля «Груповий портрет з дамою» (1972), книгу С. Лема «Досконала порожнеча» (1974), а в латиноамериканській традиції чимало з оповідань X. А. Борхеса (наприклад, «Безсмертний», «Дім Астаріона», «Визнання Аверроеса», «П'єр Менар, автор Дон Кіхота» та ін.).

Отже, не можна сказати, що Амаду і в «Крамниці чудес» іде лише за жанром балади, як це він робив у «Жубіабі». Безперечно, письменник добре обізнаний з новітньою літературою, і «Крамниця чудес» будується вже як своєрідний сплав народнопісенної бразільської традиції і досягнень сучасної світової прози. Цей роман належить до кращих творів Амаду, де бразільський письменник виступає справжнім майстром романного жанру.

V «Крамниці чудес» вістря сатири Амаду спрямоване не лише проти тих, хто править країною і хто, поклоняючнсь закордонній моді, занедбав народну культуру, готовий на все в гонитві за наживою, й на ту частину молодого покоління бразільців, яка відмовляється від власної національної культури, від своїх предків.

Такий у романі син Педро Арканжо, який через складні обставини народження жив у нього як прибраний син і в якого і Педро, і його побратим «майстер чудес» Лідіо вклали все своє вміння, всі знання, всю любов і віру в майбутнє бразильського народу. Тадеу Каньото досягає видатних успіхів у навчанні, незважаючи на своє мулатське походження одружується з білою дівчиною, дочкою багатих батьків, і, хоч він починає як справжній син Педро Арканжо (а отже, і Бразілії), в гонитві за успіхом крок за кроком вступає на шлях конформізму, забуває людей, що його виховали, вірили в нього, стає звичайним респектабельним бразільским буржуа. Педро намагається не згадувати Тадеу, зрада сином його ідеалів завдала йому великого болю. Але письменник показує, що на зміну відступникові Тадеу народжується нове покоління, в якому Педро Арканжо знаходить продовжувачів своєї справи. Таким він бачить лідера студентів Фернандо д'Санта Ану, який у своєму виступі в університеті розвінчує злочини бразільських властей і закликає до боротьби за демократію і соціалізм.

Образ Тадеу дещо на другому плані, і все ж його наявність надає романові Амаду, сповненому, як і інші твори письменника, карнавального сміху, невичерпного народного здоров'я й сили, деяких ноток суму, туги за невтіленими в життя сподіваннями.

Ще гострішу сатиричну тональність має твір Ж. Амаду «Кітель, сюртук, нічна сорочка» (1980) — роман, у якому образ головного героя, поета Антонів Бруно, безпосередньо перегукується з образом Педро Арканжо з «Крамниці чудес». Це — такий самий виразний народний характер, митець слова, що народився й живе у самій гущі народних мас, хоча він і член Бразільської літературної академії. Він також втілення бразильського народного духу. Час дії роману — друга світова війна. По його смерті спалахує боротьба за місце в Академії — на жаль, між двома реакціонерами: генералом Валдоміро Морейра і шефом бразільської охранки полковником Сампайо Перейра. Причому обидва претенденти практично нічого спільного з літературою не мають, але прагнуть бути причетними до неї.

Змальовуючи гострими сатиричними фарбами обох конкурентів, Амаду часто вдається у цьому творі до гіперболи й гротеску, завжди витримуючи, втім, сувору реалістичність у зображенні життя, з тонким гумором підводить роман до розв'язки, вимальованої у гротескних тонах смерті обох претендентів, що приходить до них у гонитві