Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

щоби встановити, де він був ці три дні.

Як саме армійський капітан збирається все організовувати, бойового мага не цікавило: він вважав за найкраще сприймати підлеглих як різновид закляття і, віддаючи наказ, спостерігати одразу матеріалізацію результату. Співробітники особливого відділу металися Керпаном і околицями, допитуючи людей і збираючи факти, а чаклун сидів у центральному офісі і міркував.

— Ну, як результати? — поцікавився він на наступний день у капітана.

Особист, який недолюблював чорних саме за схильність до нічогонеробління, спробував відповісти максимально багатозначно:

— Працюємо.

— А конкретніше? — Сатал теж знав, як-то часом підлеглі люблять собі побайдикувати.

Капітан скрипнув зубами.

— Перевіряємо сплески магії, які засік інструментальний контроль, обходимо квартири, що винаймаються. перевіряємо можливість оренди майстерні чи гаража, покупки специфічних харчів, інґредієнтів до зілля. Намагаємося виявити напарника мага серед близького оточення жертви.

Колишній координатор гмикнув (про інґредієнти до зілля йому самому на думку не спало) і величним жестом відіслав особиста працювати. Капітан клацнув каблуками і вийшов, подумки лаючи цивільне міністерство, яке посадило йому на шию чаклуна. Сатал повернувся од філософських роздумів: маг з сумом згадував ті часи, коли був начальником. З одного боку, незрозуміло, як він тоді під трибунал не попав, а з другого… От наскільки ж було добре! Ввечері на стіл керівника слідчої бригади лягла чергова пачка протоколів — прекрасний спосіб розслабитися перед сном (капосні особисти взяли за звичку фіксувати в трьох екземплярах кожен пчих, так що до вечора виходив солідний том).

А о другий годині ночі Сатал вломився в службову квартиру армійського капітана. Від бажання дати чаклуну в рило особиста втримало те, що він в найдрібніших деталях знав про можливості бойових магів (так би мовити, специфічний життєвий досвід).

— Бачиш, бачиш? — Сатал тицяв під ніс капітанові якийсь зім’ятий листок.

— Ні, — чесно відповів капітан і спробував закритися у ванній, але чаклун спритно пропхався вслід за ним.

— Та ти дивися!

Простіше було вислухати чорного, ніж доказати йому, що він щось робить неправильно.

— Це сітка відгуків амулетів місцевого інструментального контролю за ті три дні, поки офіцерика не було. Ось тут — лікарня, а пляма навколо неї — сумарна результуюча цілительських заклять.

— Там постійно хтось ворожить, — позіхнув капітан, — центр опіків приймає пацієнтів круглодобово.

— Там восьмиланковий рефлектор! Відгук від нього повинен іти зіркою, а не краплею!

Капітан забрав у Сатала листок і спробував сфокусуватися.

— Водяна пастка, — констатував він. — Найпростіший спосіб пригнічення магії.

— Так тут же ріки нема! — здивувався чаклун.

— Ріки нема, але водоносний шар дуже потужний. — Особисти замислено почухався. — На східному кінці водонапірну вежу лагодили, це якраз поряд з клінікою. Схоже, хтось вирішив зробити там собі особистий полігон.

Сатал зневажливо фиркнув:

— Це все одно, що мене з лійки поливати.

— У білої магії інші закони, — заперечив капітан, — вона краще взаємодіє з нашим світом, але блокувати її простіше. Я точно знаю — ми самі так робили.

— Тоді чого сидимо, кого чекаємо? — спалахнув ентузіазмом чорний.

— Хвилинку. — Особист пішов шукати чисті шкарпетки і сорочку — спокійний сон відтягувався на невизначений строк.

Підняті з ліжок бійці дивилися на мага спідлоба, але Сатал їх не бачив — чорний влаштувався в кутку оперативного фургона і тихенько сопів. Капітан звично морщився, але свою думку тримав при собі — у чаклунів дуже вибірковий слух.

Ділянку каналізаційного колектора, де відбувся заборонений ритуал, знайшли майже одразу — зачисткою місцевості диверсанти собі труду не завдали, і навіть гачки, якими жертву утримували в межах Знаку, залишилися на своїх місцях. Відбиток аури мага, який проводив ритуал, слідчі отримали без проблем, складніше було вияснити, кому він належить. Аналітики заново перелопачували протоколи допитів і записки від агентів, дуже швидко список підозрюваних звузився до одного чоловіка, який жив неподалік в будинку з каналізаційним люком у підвалі. Імовірного диверсанта вирішили брáти.

— Що, вже час? — стрепенувся Сатал.

— Ні, всередині надто багато народу, будемо чекати ранку. Люди розійдуться на роботу, можливо, підозрюваний вийде також.

Штурмувати будинок без крайньої необхідності капітан не хотів — з переляку білий чарівник міг влаштувати непередбачувані каверзи.

— А-а! — розчаровано протягнув чорний і знову відключився.

Коли настав час діяти, капітан дозволив собі маленьку підлість — не став будити чаклуна. Армійський спецназ проник в будинок під виглядом сажотрусів, підозрілого мага схопили швидко і тихо — обсипаний блокатором з голови до ніг, ніякого серйозного спротиву са-оріотець поставити вже не міг. На таємній квартирі він жив сам один — відчувши можливе переслідування, імперський резидент кинув незручного соратника напризволяще без шляхів відступу і майже без грошей.

Що повертало слідчих до питання про викорінення причин.

Імперію треба було позбавити більшого, набагато більшого (як мінімум — треба було зруйнувати всю агентуру, яка приймала участь у цій справі), так, щоби за одну пропозицію «спробувати ще раз» у них вішали без суду і слідства. В штабі армії всерйоз дискутували про можливість акції помсти на території суперника, а поки що особливому відділу розвідки слід було показати клас. В смислі, вивудити решету диверсантів хоч з-під землі. А не те… У капітана особливого відділу були всі шанси з часом виявитися ад’ютантом Зертака.

Поки що єдиною надією був полонений. Немолодий, худий і весь якийсь поїджений, чарівник був майже радий, що його позбавили виснажливого очікування, необхідності переховуватися і тікати, але на співпрацю йти не хотів (білі, коли переконані у власній правоті, можуть бути неможливо впертими). Але капітана така поведінка скорше розважала, ніж тривожила. Якраз тут справі міг допомогти чаклун…

— Пане Сатал, не бажаєте глянути на нашу здобич? — гостинно посміхнувся особист.

Природньо, чорний бажав.

На полоненого, який відчайдушно намагався зобразити своїм виглядом твердість, поява бойового мага вплинула вражаюче: білий впав у напівнепритомний стан. Офіцери особливого відділу, які знали про традиції са-оріотських чарівників, не здивувалися, а Сатал нічого і не помітив.

— Він повинен був удень іти, вдень! — белькотів диверсант, чи то виправдовуючись, чи то пояснюючи. — Часу мало, мало було часу — закляття не прижилося. Я казав, Заріт не слухав. Спішив дуже!

— Виходить, небіжчику медаль треба дати за героїчний спротив, — задоволено мугикнув Сатал, викликавши у білого нервовий зрив і бурхливу істерику.

— Зжальтеся! Діти!!! Вся сім’я із Тарбіна — їжі нема, води нема, останній виганяючий помер — зовсім погано стало, нічні гості добивають. Вербувальник обіцяв — дітей в Ледеб заберуть, там земля чиста.

— Краще б наведенням порядку зайнялися. Он, Зертак за півроку всю погань з Арангена вимів, вночі голяком бігати можна. А ці в себе все засрали — і воювати зібралися, дегенерати.

— Ну, не скажіть. — Особист, який керував допитом, подав помічникові знак всадовити бранця рівніше. — Якби потреба в експансії не виникла настільки різко, ми б з їх агентурною