Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ну, зараз якось не дуже, — бурмочу похмуро.
— А вона зараз там? З Дариною? — все не вгамовується коротун.
— Не знаю, я не відчуваю її запаху з такої відстані, виключно її, — ляпнув не подумавши.
Як же дістало, що все крутиться навколо неї, це просто виводить із себе. Проводжу рукою по волоссю, різко видихаю. Я її коли-небудь обов'язково приб'ю, може, хоча б тоді перестану весь час про неї думати.
— Важко тобі, брате? — явно знущально плескає по плечу кучерявий.
Мовчу, мені нічого відповісти на це, хоча дивно, що брат раптом почав розуміти, що я така ж жертва обставин, як і він.
— У мене є припущення, брате, — кучерявий доброзичливо усміхається.
— Яке?
— Мені завжди здавалося дещо дивним. І коли я побачив цю сестру, зрозумів, що можливо мав рацію. Як її звати?
— Не знаю, вона мені ніколи не була цікава, — знизую плечима.
Ми повільно йдемо в центр міста, нікуди не поспішаємо.
— У цьому весь ти, інші тебе зовсім не цікавлять, — з дивною інтонацією каже кучерявий.
Знову знущається, чи що? Про що це він? Ну не знаю я як цю дівку звати, і що? Немов воно мені треба.
— І що тобі здалося дивним? — міняю тему.
— Коли відбувалася церемонія, та дівчинка весь час плакала, але щойно все закінчилося, вона відвела мене вбік і сказала одну фразу, яка зовсім не схожа на те, що могла б сказати Дарина.
— Яку ще фразу? — підіймаю здивовано брови.
— Вона сказала, що тепер я її чоловік і, якщо зраджу їй, то одним наге не обійдеться, в землю закопає. Я потім погуглив, наге — назва кидкових прийомів в айкідо. Звідки Дарина могла їх знати? А ця її сестра кинула мене якраз за допомогою айкідо.
Ми обидва замовкли, хоча причини нашого мовчання були різні. Я — тому, що уявив, як мій бегемотик у дитинстві таке говорить і ледве не подавився від сміху. Кучерявий же явно думав про щось серйозне, моїх веселощів не зрозумів і не розділив.
— Це не смішно, її сім'я обдурила дідуся, якщо це так, навряд чи він таке їм пробачить.
— Ну, про це він не дізнається, якщо я правильно розумію, — усміхаюся, відчуваючи якесь полегшення.
— Вона дивна, ще дивніша за Дарину, — він потирає зап'ястя на одній із рук.
— Та в них там уся сімейка така, з Іваном теж одні проблеми, — хочу змінити тему.
— Це ти про ту альфу? Знайде свою пару і заспокоїться, — співчутливо плескає по спині брат.
— Ага, звісно. Він каже, що це кохання, якби не був бетою, вже б ганявся за нею хвостиком.
— Яке ще кохання, брате? Ти ж знаєш, перевертні можуть покохати лише при зв'язуванні або ритуалі. Якщо звір не приймає пару, то на любов це вже не схоже.
Він явно сказав не подумавши, бо ми обидва скривилися.
— От на що-що, а на кохання це вочевидь не схоже, — відкликаюся невдоволено.
— А на що ж схоже? Як це бути пов'язаним із кимось?
Краще б він не питав, з рота вирвалась лайка, що описує всю ситуацію.
— Та облиш, не може бути так погано! Дід часто казки розповідав про те, як перевертні домагалися своїх вовчиць. Зв'язування — це ж межа мрій усіх перевертнів, — хоч би іронію в голосі применшив із такими пафосними промовами.
— Це межа мрій тільки ідіотів. Досить сміятись, я не жартую! — злюся вже на нього.
— Так скажи, що в цьому такого поганого, поділися відчуттями, — продовжує кучерявий знущатися.
Важко зітхаю, ховаючи руки в кишені куртки. Дивитися на брата не хочу, дивлюся ніби в нікуди. Зібратися з почуттями важко, вибрати, що казати братові, а що ні — взагалі нереально складно.
— Ти можеш розрізняти почуття звіра і свої?
— Зазвичай вони збігаються, — відповідає спокійно.
— А в мене ні. Я весь час борюся з його бажаннями, це дуже складно.
— Якими бажаннями?
— Він хоче... її, — не приховую своєї відрази, кажучи цю фразу.
— У сенсі...
Кучерявий різко кашляє, не поставивши до кінця запитання, і відвертає обличчя вбік. Теж ховає руки в кишені, проте сумніваюся, що він замерз.
— А ти?
— А що я? Наші смаки явно відрізняються.
— Тобто на тебе зв'язування зовсім не подіяло? З боку так зовсім не здається.
— Забув? У перевертнів власницькі інстинкти найсильніші, у тебе, чи що, ніколи від ревнощів не зносило голову?
— То це були ревнощі звіра, а не твої? — усміхається кучерявий.
Не відповідаю на його запитання, сподіваючись, що він не уточнить його. Брат це помічає, ми знову мовчимо, обходячи цю тему навколо. Може, досить? Якщо не з ним я можу з цим поділитися, то з ким іще?
— Брате, я...
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.