Читати книгу - "Вовк-тотем"

його увагу та такі «чорні цятки», адже досвідчені мисливці ціляться й стріляють у нижню частину цих «цяток». Маскування й сміливість хитрих степових лисиць не могли ошукати степових мисливців, однак першокласні стрільці з очима, як у орла, зовсім не бачили їх. Чень Чжень не видав ані звуку, він більше не хотів бачити крові, тим більше що хитрі красуні лисиці — також майстри ловити степових гризунів. Джипи поступово наближались до «трьох чорних цяток», і ці «цятки» поступово присіли й зникли в глибокій траві.

Коли вони проїхали ще один відтинок шляху, із заростей трави піднявся заєць і також почав уважно розглядати джипи. Його тіло виднілося крізь рідкі стебла трави, однак колір хутра на грудях також зливався з кольором колосків, проте його видавали довгі вуха. Чень тихо сказав:

— Гей, подивіться, попереду є жирний заєць, він — велике лихо для степу. Не хочете його підстрелити?

Бао Шуньґуй дещо розчаровано сказав:

— Поки що не будемо, от коли винищимо вовків, тоді візьмемося за зайців.

Заєць ще трохи піднявся вгору, стоячи на задніх лапах. Він зовсім не боявся машин і зник у траві, втягнувши шию, тільки після того як джипи під’їхали на відстань десяти метрів від нього. Запах трави густішав, а ковилове море хвилювалося. Стрільці нарешті теж зрозуміли, що на зимовому пасовищі вони вже не зможуть знайти собі об’єктів для полювання, тож джипам залишилось тільки повернути на південь і виїхати з ковилового степу, щоб опинитись на осінньому пасовищі, скрізь усіяному невисокими пагорбками. Кормова трава тут була низькою, однак скотарі століттями влаштовували на цьому місці осіннє пасовище — здебільшого через те, що трава, яка росла на пагорбках, була дуже колосистою й мала багато зерна, а до осені колоски й зерно дикої пшениці, люцерни та стручки бобових рослин саме достигали й важніли, переповнені жирами й білками. Коли вівці приходили на це пасовище, вони задирали голови, аби зручно було обдирати колоски, й починали хрумкати насіння, ніби їли спеціальний корм із чорних бобів і пшениці. Орхонські вівці за осінь могли набрати курдюк на три пальці жиру завтовшки, а все завдяки цьому цінному насінню. Однак у приходьків, які не розуміли цієї первісної науки й технології, вівці набирали недостатньо жиру й дуже часто не доживали до кінця зими, а якщо й перезимовували, то навесні в овечок не було молока й тому масово помирали ягнята. Завдяки дворічному навчанню в Старого Біліґа, Чень уже майже став спеціалістом. Він нахилився, простягнув руку й видрав жмутик колосків, а потім потер зерно в долонях. Воно вже ось-ось мало дозріти, а бригада мала готуватись переїжджати на осіннє пасовище.

Кормова трава тут була ледь не вполовину нижчою від попереднього степу, тож горизонт розширився, і машини додали швидкості. Бао Шуньґуй раптом помітив на шляху декілька свіжих вовчих кавалочків, тож стрільці знову оживились, а Чень відразу ж затурбувався, адже вони вже від’їхали на шістдесят-сімдесят лі від місця, де лунали постріли, тож якщо тут є вовки, вони не встигнуть підготуватись до зустрічі з двома майже безшумними машинами, що приїхали з північного боку, де зазвичай немає людей.

Щойно джип виїхав на верхівку одного положистого схилу, як раптом троє людей у машині стиха загукали: «Вовки! Вовки!» Чень Чжень протер очі й побачив, як за триста метрів попереду і збоку по ходу машини раптом вискочив величезний вовк, розміром, мабуть, із леопарда. В Орхонському степу якщо вовк великий, то він високий на зріст, має люту силу й велику швидкість. Такі вовки часто промишляють самотужки, поза межами зграї, і здається, що вони живуть і харчуються самі по собі, хоча насправді вони виконують роль «спецназу» в зграї й шукають для своїх родичів «великі можливості».

Схоже було, що цей великий вовк саме задрімав і був очевидно чимало наляканий гудінням моторів, тож чимдуж помчав до найближчого гірського яру, зарослого густою травою. Старина Лю натиснув на газ і збуджено загукав:

— Думаєш втекти, коли так близько?!

І джип, просвистівши, відрізав вовку шлях до відступу, вовк швидко розвернувся й скажено помчав до верхівки пагорбка, що був попереду, набравши при цьому, мабуть, швидкість дзерена, однак відразу ж був зупинений машиною радника Баатара. Джипи мчали на вовка з двох сторін, мов затискаючи його в лещата. Вовк біг із максимальною швидкістю, на яку був здатен, однак педаль газу в джипах ще не була втоплена до кінця.

Обидва першокласних стрільці раптом почали церемонно поступатись один одному правом пострілу. Радник Сюй голосно сказав:

— Стріляй ти, ти на вигіднішій позиції!

А радник Баатар відповів:

— Все-таки краще ти стріляй, ти — влучніший!

Бао Шуньґуй замахав руками й голосно закричав:

— Не стріляйте! Ніхто не стріляйте! Сьогодні ми здобудемо велику вовчу шкуру без жодної кулевої дірки. Я хочу оббілувати його живцем, адже тоді шкура добре розтягується, хутро залишається живим і блискучим, і така шкура коштує найдорожче.

— Правильно! — майже одночасно голосно вигукнули обидва стрільці й обидва водії. Старина Лю ще й підняв угору великий палець, показуючи, який Бао Шуньґуй молодець:

— Ось подивитесь, я заганяю цього вовка так, що він сам ноги простягне!

Ван додав:

— А я його заганяю, що в нього кров ротом піде.

Положисті схили і пагорбки з низькою травою — найкраще поле дії для джипа. До того ж і відстань до вовка в них була зовсім незначною. Тож коли машини затисли вовка, тому не залишилося жодної можливості втекти. Вовка вже так загнали, що його паща вкрилась білою піною, і напружена та небезпечна війна на джипах із вовками раптом перетворилась на легку розвагу. Від самого приїзду в степ Чень Чжень ніколи не помічав, що людина має над вовками