Читати книгу - "Сини змієногої богині"

156
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 247 248 249 ... 274
Перейти на сторінку:
відвідав Ольвійське городище. – В. Ч.) І, мабуть, тому, що був той стародавній поліс частиною і мого світу. Я ніколи не відчував себе туристом на тих розкопках, чужаком, стороннім спостерігачем. Щоразу складалося враження, що повертаєш до своїх пракоренів. Хай тільки географічних – мої пращури-слов’яни й ольвіополіти, звичайно ж, належали до різних етносів. Але ж обидва народи жили на одній землі й однаково живилися її соками. І мені, українцеві, не може бути чужою культура, яка майже упродовж тисячоліття творилася на моїй землі іншим народом й дісталася мені у спадок».

І як заключний сумний і гіркий акорд: «За приблизними підрахунками спеціалістів, збитки, завдані Ольвії внаслідок злочинних розкопок, сягають астрономічної цифри – 46 мільйонів американських доларів.

Не розчинилися ж вони в повітрі, не випарувалися. Хтось же привласнив наше загальнонаціональне багатство, озолотився з нього. Тож поки триває ольвійська драма, заспокоюватися рано.

Невже ми не спроможні навести лад у власному домі?»

НЕВЖЕ???

Минулого тіні, як владні ви над нами!

Підраховано (така сумна статистика, статистика наших утрат): 99 відсотків (дев’яносто дев’ять!!!) скіфських, сарматських і пізніших степових курганів – пограбовано. На жаль! Величезні і нічим не поправимі втрати. І пограбували їх ще в сиву минувшину – сучасниками цих споруд. Себто, ті, хто ховав небіжчиків, а потім, після спорудження кургану, пограбував їх – часом до останньої нитки. Золотої, звісно. Тож для нас нечіпаним залишився якийсь там мізерний відсоток – який жаль.

Золота пропасниця особливо залютувала в XVIII–XIX ст., коли в похованнях Північного Причорномор’я почали знаходити золото. Усі кому не ліньки кинулися грабувати могили, аби на ходу озолотитись задурно. Тоді нашими південними степами хвиля пронеслася жахливим валом, своєрідним цунамі – від Дунаю – Дністра й до Дону. І далі, далі, на Алтай, у Сибір, все вичищаючи на своєму шляху. Це на тисячоліття завдало непоправимої шкоди як науці, так і нашій національній культурі. І взагалі культурі людства планети Земля.

Багато курганів пограбовано навіть двічі (вперше у скіфсько-сарматські часи, вдруге вже за Російської імперії, після того як вона захопила Крим), тож можна лише уявити, яка мізерія лишилася в прадавніх похованнях для нас, для нашої культури.

І все ж дещо, на щастя, таки лишилося нечіпаним для археологів, а значить, і для нас. Але і те, що вціліло, підстерегла інша пеня – часто кургани, які опинилися серед засіяних нив, не просто руйнують чи самовільно розкопують – сиріч грабують, а зносять їх. З лиця землі. Як непотріб. І грабовані, і ще не чіпані.

На величезних просторах від Дунаю до Дону – про інші краї, наприклад, Молдавію на заході чи Росію на сході, вже й не кажу. А там, де пройшли бульдозери нищителів-руйнівників, новітніх варварів, вже нічого не залишилося із курганних насипів – колись величних і здалеку-здалеку видних, і ніхто вже не дізнається де колись вони здіймалися під голубими небесами. Хіба через роки, десятиліття й сотні літ хтось випадково надибає колишній курган над похованням, як то наткнувся у своєму дворі мелітопольський чоловік на поховання скіфського царя.

Порозмовляйте з археологами, і вони приведуть десятки сумних фактів – кричущих! – як з наказу місцевої влади, порушуючи всі закони, безцінні пам’ятки археології були знищені і ніхто за те варварство не відповів і не поніс заслуженої кари.

Вам розкажуть, як один голова колгоспу (в степах біля Дунаю) велів знести шість великих курганів – «до чортової матері!»

І їх знесли, і нині й сліду з них не залишилося – там родить кукурудза немічними качанами. І що у них було – й загубилося серед полів – того ніхто вже не знає і знати не буде.

Чи історію про одного районного самодура, голову райвиконкому, який на початку 70-х років минулого століття велів головам колгоспів (в ранзі суворого наказу) «убрать все бугры с полей» та уздовж траси на Тираспіль, аби вони «не портили общий вид прекрасных окрестностей, называемых ландшафтами нашего района». І, як результат того вандалізму, були знищені десятки стародавніх курганів, що зводилися, починаючи з часів первісних мисливців – ямна та зрубна культури – і завершуючи скіфо-сарматським часом. (Тоді ж був знівельований п’ятиметровий насип одного кургану, у якому потім (виручив випадок) було знайдено безцінну золоту гривну.)

Чи розкажуть, як тракторист виорав золоту гривну, порубав її (і не здригнулася рука!) на кілька шматків і продавав їх потім дантистам на виготовлення зубів та вставних щелеп.

А скільки подібних знахідок – бронзових, срібних, золотих, серед яких були істинні шедеври – розійшлося по руках і пощезали для науки назавжди. Багато скарбів попадали до контор колгоспів (чесні люди, які їх знаходили, здавали, сподіваючись, що там вони будуть збережені), де вони валялися, валялися і… завалялися.

Кургани, які простояли у Європі тисячі років, особливо інтенсивно почали знищуватися на протязі останніх двох століть – наче урагани над ними пронеслися. А скільки їх потрапило в зону сільськогосподарських угідь, і вони стали приреченими, адже їх з року в рік розорюють, розорюють, розорюють, доки насипи й не зникнуть з лиця землі, а на їхньому місці посіють кукурудзу чи ще якусь культуру, аби зібрати з тих ділянок копійчані врожаї, втрачаючи сотні тисяч на знахідках. Так пощезли десятки й десятки курганів на теренах Дніпропетровської, Запорізької та інших областей. Будівництво великих зрошувальних систем докінчило те, що вціліло, їх познищували часто тишком-нишком. Навіть не повідомивши археологів.

1 ... 247 248 249 ... 274
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини змієногої богині"