Читати книгу - "Досить Катрін"

class="p1">— До речі, класна зачіска, кафіре. У тебе вигляд, наче ти запхнув виделку в розетку.

— Ти знав, що 1887 року в Ніколи Тесли волосся цілий тиждень стояло дибки після того, як він пропустив через себе розряд у п’ятдесят тисяч вольт, щоб довести, що…

— Кафіре, — перервав його Гассан, поклавши виделку на тарілку. — Абсолютно, геть-зовсім не цікавить. От коли б Нікола Тесла, хоч хто він є, мав тривалий зв’язок з одноногою куркою і через цю курячу хіть його волосся встало дибки — це так, будь ласка, щедро поділися зі мною такою веселою історією. Але без електрики, кафіре. Ти ж знаєш.[54]

У лабіринті шафок Колін знайшов собі тарілку, чашку і чим їсти. Він згріб омлет з пательні на тарілку й націдив собі води із крутої штуки натисни-тут-і-вода-потече в дверцятах холодильника.

— Як яйця? — запитав Гассан.

— Смачно, старий. Ти хороший кухар.

— Без жартів. Отак Татко і став гладким. До речі, я вирішив, що називатиму себе Татком. Замість «я» чи «мені» Татко відтак говоритиме «Татко». Класно?

— Так, мені подобається.

— Що тобі подобається? — запитала Ліндсі Лі Веллс, яка саме зайшла до кухні в своїй піжамі зі східними мотивами, її каштанове волосся було зібране у хвіст. Колін зауважив, що у ній щось змінилося, та спочатку не збагнув, що саме, а тоді зрозумів. Вона була без макіяжу. І здавалася гарнішою, ніж у попередні дні, — Колін завжди віддавав перевагу дівчатам без макіяжу.

Хлопець чхнув, а тоді помітив, що за Ліндсі припхалася Принцеса. № 19 також мала собаку — мініатюрну таксочку на ім’я Файєрбол Робертс.

Нікому так не личила відсутність макіяжу, як Катрін. Вона ніколи не використовувала його й зовсім не потребувала. Господи, це біляве волосся, яке вітер навівав їй на обличчя, коли вони йшли уздовж озера після школи; складочки в кутках її очей, коли він уперше сказав «Я кохаю тебе», а вона швидко, впевнено і м’яко відповіла «Я теж тебе кохаю». Всі дороги вели до неї. Вона була центром усіх зв’язків, які утворював його мозок — маточиною колеса.

Коли Колін опам’ятався, Ліндсі читала записку від Голліс.

— О боже, я мабуть, піду вдягатись, — сказала вона.

Вони завантажилися в Чортопхайку, Ліндсі захопила переднє пасажирське місце. На вході до «Ґатшот текстиль» їх зустрів здоровань із бородою, як у Санти-Клауса, тільки темнішою.

Він стиснув Ліндсі в обіймах зі словами: «Як справи у моєї дівчинки?», а вона відповіла: «Добре. А як у мого Зікі?» Чоловік засміявся. Він потиснув руки Гассану і Коліну. Зікі повів їх через гамірне приміщення, де машини, здавалося, билися одна об одну, і завів до кімнати з коричневою пластиковою табличкою на дверях «КІМНАТА ВІДПОЧИНКУ СТАРНСА ВІЛСОНА».

Колін поклав диктофон на кавовий столик. Здавалося, що кімната вмебльована непотрібними речами, які повикидали працівники фабрики: вельветовий диван кольору жовчі, пара геть потрісканих шкіряних крісел, з яких стирчав поролон, і обідній стіл Formica з шістьма стільцями. Над двома торговельними автоматами висів намальований на вельветі портрет Елвіса Преслі. Колін, Гассан і Ліндсі всілися на диван, а Зікі — на одне зі шкіряних крісел. Він заговорив раніше, ніж вони встигли поставити йому запитання Голліс.

— Єзекія Вілсон Джонс, сорок два роки, розлучений, двоє синів, одинадцять і дев’ять років, Коді й Кобі, обидва відмінники. Я виріс у Бредфорді, переїхав сюди у тринадцять років, бо мій татко програв свою заправку в покер — таке лайно постійно траплялося з моїм старим. Його взяли на фабрику. Сам я працював тут щоліта, коли був у старших класах, і перейшов на повну ставку на другий день після випуску. Завжди працював тут: на конвеєрі, у контролі якості; зараз я начальник денної зміни. Що ми тут робимо? Беремо бавовну, зазвичай, з Алабами чи Теннессі.

Він замовк, поліз у кишеню по жуйку, витяг квадратик у фользі, розгорнув, поклав до рота і повів далі.

— Я кинув курити одинадцять років тому і досі жую ці «Нікоретте» — смердить гімном і не дешево. Не починайте курити. Тепер щодо фабрики.

Наступні двадцять хвилин Зікі розповідав їм про весь процес: як бавовна перетворюється на шнурки, і як потім машина розрізає цей шнурок на відрізки довжиною точно 5,4 см, і куди ці шнурки транспортуються. Чверть усього товару постачається прямо їхньому найбільшому клієнту, STASURE Tampons, а решта йде на склад у Мемфісі, звідки розходиться по виробниках тампонів.

— Зараз мені треба повертатися до роботи, але я зроблю от що: надсилатиму вам людей на двадцять хвилин, на перерву, і ви зможете їх розпитувати. До речі, до мене є запитання?

— Взагалі, так, — сказав Гасссан. — Де б ви воліли жити, якби могли вибрати будь-яке місце? Що б ви робили в житті, якби не працювали на фабриці? Коли ваша сім’я поселилася тут? — стоп, це ви вже говорили; і що, на вашу думку, робить Ґатшот особливим?

Зікі посмоктав «Нікоретте», присмоктавши нижню губу до зубів.

— Я б жив тут, — відповів він. Якби я не працював на цій фабриці, я б, імовірно, працював на іншій. А може, почав би бізнес із обрізання дерев. У мого свояка такий, і йому добре ведеться. А що робить це місто особливим? Ну, блін, почати з того, що в нас безплатна кола з автомата. Просто натискаєш кнопку — і вискакує. У більшості такого немає на роботі. Плюс у нас у всіх є люба панночка Ліндсі Лі, якої решта міст не має. Ну, все, пішов працювати.

Коли Зікі вийшов, Ліндсі підвелася.

— О’кей, хлопці, було весело, але зараз я йду до магазину — мрійливо зазиратиму в очі своєму хлопцю. Заїжджайте по мене о пів на шосту, гаразд?

І пішла. З огляду на те, що влаштувала б доньці Голліс, якби б Гассан чи Колін її виказали, Ліндсі поводилась доволі самовпевнено. І це, подумав раптом Колін, має означати, що ми друзі. Майже випадково, лише за два дні, Колін завів другого за все життя друга.

За наступних сім годин хлопці взяли інтерв’ю у двадцяти шести осіб, ставлячи всім одні й ті самі чотири запитання. Колін слухав людей, які хотіли б заробляти на життя дерев’яними скульптурами чи вчителюванням у молодшій школі. Його зацікавило, що майже всі опитані з усіх місць на Землі вибирали б Ґатшот, як і Ліндсі Лі Веллс. Та оскільки опитував людей переважно Гассан, Колін мав час подумати про свою Теорему.

Його не полишала упевненість в тому, що романтичні стосунки в основі своїй одноманітні та передбачувані, тому цілком можливо написати формулу,