Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

п'ятому за угодою з Добролітом. На їхніх лініях літали наші пасажирські «юнкерси», я їх обслуговував… З гарними хлопцями працював… — Гехорсман замовк.

Еріхові здалося, що він навіть побачив, як у великій рудій голові Карла заворушився мозок.

За кілька зустрічей Еріх близько зійшовся з механіком. Тепер він розмовляв з ним по-дружньому, не дуже криючись. Гехорсман — простий робітник. Він не з тих, хто виказує. І все ж заводити з ним розмову про рацію поки що ризиковано.

— А тепер ті російські хлопці воюють з нашими, — говорив далі Карл. — Якось негарно виходить.

— Ми ж самі захотіли вирвати в них шматок хліба.

— Хто «ми»? Я? Ти? — обурився Гехорсман.

Еріх витримав довгу паузу, тоді повільно мовив:

— Такого шматка вони не проковтнуть…

— І нічого було лізти на Росію й гнати моїх хлопців. — Гехорсман дістав із спідньої кишені френча фотографії синів і розклав їх віялом. — Ти добре збільшив фото, Еріху. Хлопчаки вийшли мов живі.

— А ти не боїшся утратити їх?

— Утратити?.. Як утратити? — Очі в Карла округлилися. — Хіба я не ліз у самісіньке пекло, не шастав по світу за зайвим пфенігом, щоб тільки прогодувати їх? Замалим не заліз у зашморг, коли в нас була криза… Смішне ти кажеш — утратити…

— Але тепер вони належать фюрерові. А фюрер каже: «Я з легким серцем і твердою душею посилаю молодь на смерть, коли цього вимагає Німеччина!»

Гехорсман з серцем ляснув долонею по столу:

— В першу чергу вони належать мені! З фюрером ми не знайомі… Колись і в них будуть сім'ї й діти… І їм не доведеться гнути горба, як гнув їхній батько.

— Дай боже, щоб хлорці уціліли, — промовив Еріх, — вип'ємо за це!

Гехорсман гарячково схопив кухоль і одним духом випив.

— Я бачив, до вас сів транспортник… Прилетів хтось? — байдуже запитав Еріх.

— На ремонт прилетів. Хлопці загнали машину до самого лісу й розібрали по кісточках…

4

Зейцу пощастило погасити пожежу, яка могла б спалахнути через пропажу радіостанції з транспортного літака «Юнкерс-52», що ремонтувався в майстернях Лехфельда. Звістка про це неодмінно дійшла б до Берліна, й тоді оберштурмфюрер наклав би головою. В усякому разі, його становище дуже похитнулось би. На щастя, справу зам'яли. Це було вигідно й інженерові постачання, й самому Зандлерові. Вони навіть вірити не хотіли п існування якоїсь «червоної» організації. Але Зейц зрозумів — не в іграшки ж хтось збирався грати з допомогою радіостанції. Може, вона знадобилась агентові англійців, а може, й росіян?

Тримоторний транспортний літак Ю-52 стояв у дальньому кутку аеродрому, недалеко від невеликого горішника. Вночі ця ділянка ретельно освітлювалась, і двоє ікіртових не могли не помітити викрадача. Радіостанція І частина приладів лежали під лівою площиною літака на листах дюралю й були напнуті брезентом. Коли механіки встановили переборки відсіку бортрадиста, вони підняли брезент і побачили, що радіостанції нема.

Зейц став опитувати всіх, хто так чи інакше мав стосунок до ремонту Ю-52 або хто перебував на аеродромі в робочий час. Він зацікавився Гехорсманом. Він запам'ятав його ще по Аугсбургу, на мітингу Гесса.

Гехорсман злорадно зареготав, витріщивши сині очі з білими віями:

— Ви думаєте, що Карл Гехорсман здатний на крадіжку? Ви дуже помиляєтесь! Карл Гехорсман усе життя працював, щоб прогодувати сім'ю. І, слава богу, поставив своїх дітей на ноги. Вони тепер солдати фюрера, пане оберштурмфюрере, добрі солдати.

Потроху розплутуючи, здавалось би, безнадійну справу, Зейц дійшов висновку, що рацію було вкрадено опівдні, коли механіки ходили на обід, а пости вартових на день узагалі знімалися. Викрадач, видно, добре знав ці порядки. Він дістався до аеродрому через ліс, проліз у густій траві до «юнкерса» й виніс радіостанцію. «Це був хтось сторонній, — вирішив Зейц. — Хто ж? Дорого б я заплатив тому, хто попрацював так чисто. Він, мабуть, не потрібен сам собі так, як потрібен мені…»

5

В будинку тихо й безлюдно. Професор залишився в Аугсбургу. Еріка поїхала в Мюнхен. Ютта обережно пройшла до себе в кімнату. Поставила валізу й буквально впала на диван. Від ваги боліли руки, ломило спину. Повільно, метр за метром, вона обстежила свою кімнату. Ну що ж, усе ясно. Передавач найзручніше помістити в ніші за комодом. Антену треба протягнути під шпалерами і через димохід каміна вивести на дах. Усе зробить Еріх.

У валізі деталі передавача й приймача було обгорнуто папером. Еріх попрацював.

… О третій годині ночі Ютта наділа навушники й увімкнула передавач. Тихо зажевріли червонясті вогники лампочок. Худенька, прозора рука лягла на телеграфний ключ і відстукала адресу. Це були просто кодові числа й літери. Але той, хто в цю мить чергував біля приймача, настроєного на єдину, відому лише двом радистам хвилю, зрозумів, що ці звичайні числа й літери звернуто до нього. Він швидко відстукав відповідь — готовий перейти на прийом.

«Кру-стх. 81735. 31148. 79863. 10154…» — стрімкі крапки-тире. полетіли в ефір, долаючи простір, розчищаючи собі шлях через хаос звуків і хвиль.

«Від Марта Директорові. Виходжу на зв'язок. Мессершмітт посилено працює над створенням реактивних літаків. Основні бомбардувальники люфтвафе: «Хейнкель-111» та «Юнкерс-88». Дані — два мотори по 1400 к. с, злітна вага 14 тонн, екіпаж –4 чоловіки, швидкість — 400–450 км/год, бомбовий вантаж — 2–3 тонни, дальність польоту — 3–4 тисячі кілометрів. Про інші типи літаків повідомлю додатково. Після нальоту дальніх бомбардувальників на Берлін уводиться світлове маскування. Обманні вогні споруджуються за 30 кілометрів північно-східніше. Чекаю вказівок. Март».

6

Евальд фон Регенбах довго стояв, посвистуючи, біля карти Європи, втиканої прапорцями згорнутих і розгорнутих фронтів. Прапорці підступали до правого краю карти. Він дістав зведення, переколов кілька шпильок. Одна ввіткнулася в чорний кружечок, названий Смоленськом. Ниточкою Еві зміряв відстань до Москви. Засвистів голосніше. Цього разу марш із «Загибелі богів».

Постукавши, ввійшов Коссовські.

В Коссовські гарячково палали очі, на лобі виступив піт. Коли капітан витирав лоба тильною стороною долоні, червоний рубець на скроні напружувався, як стріла на арбалеті.

— Ви хворі, Зігфріде, й перевантажуєте себе роботою. Так не можна. Посидьте дома, полікуйтеся, — сказав Регенбах.

— У такий час? Ми на порозі величезних подій.

— У вас лихоманка, Зігфріде. Ви на порозі госпіталю. Повірте, фельдмаршал фон Бок візьме Москву й без вас.

— Я прошу залишити мене на службі.

Коссовські визивно стояв по стойці «струнко». Регенбах підійшов до нього, підвів до крісла, посадив:

— Як хочете. Тоді в мене є для вас невеликий дарунок. Маленька,