Читати книгу - "На запах м’яса"

якби хто захотів теплим полум’ям освітити лики.

— Нащо?.. — спитав.

Вона — дурна. Де там пояснити по-людськи? Відкинула ватяну ковдру, підвестися пнеться.

— Та добре! Лежи! Тільки скажи: куди їх?

— На волю…

Того дня на велетенській старій груші за хатою поміж голих гілок у місці, де стовбур ділився на три шляхи, причаїлися Син із Матір’ю. І хоч кульгавий Толя Горох церкви оминав, молитов не читав, на куполи не хрестився, не зміг просто так ікони посеред гілок лишити: широка дошка за полицю зійшла, закріпив її поміж грубими гілками, на дошку ікони поставив, над ними з уламків шиферу стріху гарну змайстрував — от уже й капличка на груші, не сирітство якесь занехаяне.

Під вечір Майка всілася на тапчані, торкнулася долонею лоба.

— Їсти хочу, — попросила вперше за останній тиждень.

Назавтра совала ногами по хаті, збентежено косувала на порожній кут, та коли Толя кивнув на грушу — ну, що, повернемо? — тільки головою мотильнула: «Ні…»

Дивну звичку завела. Щоранку виходила з хати, сунула до груші, хрестилася на ікони, ані пари з вуст — дивилася на потьмянілі від часу святі лики, аж поки холоднеча не лізла за пазуху. Тільки після того поверталася в тепло, констатувала демонстративно-зухвало:

— День маємо!

Гороха інше турбувало: більше тижня в Майчиній хаті протирлувався, покинути хвору не міг і тепер, коли дівча потроху оклигувало, від’їдалося, мастило стелю блакиттю й навіть співало те своє дурне-незрозуміле «It’s been a long time since I came around…». Толі муляло — час додому дременути, бо дивні стосунки вимальовувалися: Майка абсолютно все — від сексу до банального миття тарілок — робила на свій смак і на такій високій екстремальній ноті, що якби ще й голосом підтримувала, давно б горлянку порвала, а Горохові тільки те й роби, що стримуй. Наче віжка при кобилі, наче тримає в долонях малу пташку: міцніше затисне — загине, вільніше розкриє — відлетить, не повернеться. А він хіба винаймався її стерегти?..

— Як мала дитина, — сказав, роздивляючись білі хмаринки на блакитній стелі.

— Дорослий?!

— Ну, так. Справ до біса…

Майка завмерла, — саме залізла на стільницю з чорною фарбою в пластиковій діжечці, — зиркнула на хлопця: очі сполохані.

— То й кидайся на свої справи! — кинула зухвало. — Хіба я тебе тримаю?..

— Та добре, — буркнув. — Піду…

Горох повернувся на Лупин хутір за три дні — у хаті холоднеча, аж вікна замерзли. Майка лежала на підлозі в пуховику, чобітках, вовняній плетеній шапочці, обмоталася ватяною ковдрою — й не одразу здогадаєшся: жива чи вже задубла. У мисці картопля кіркою: Толя її три дні тому насмажив перед тим, як до Капулетців зібрався. І не торкнулася.

— Мань… Манюню… Ну, що ти витворяєш?! — Серце в шмаття.

Заметушився: грубку, піч розтопив і, поки в хаті не стало тепло, все сидів біля грубки — всадив Майку собі на коліна у всій тій лабуді, — у пуховику, шапці, ватяній ковдрі, — обійняв, притискав до себе, дмухав дівчині в лице, тер щоки:

— Зігрілася?.. Ну, давай… Подивися на мене!

Майка дивилася на Гороха, наче з інших світів, так байдуже — прокляв себе подумки: чого телився?! Того ж вечора повернутися хотів, так ні! Геть не по-мужськи — вирішив. Чого його бігати жучкою? Обходився раніше, і тепер обійдеться. Навіть купив у Томи три пляшки горілки і, хоч на ранок домовився капулетцівській бабі Наті за двісті гривень частину проваленої підлоги в хаті перестелити, напився до усцячки, зірвав «об’єкт», і, тільки як протверезів за дві доби, вирішив — а чого ж не сходити на Лупин хутір?.. Дівчина не тримала, але й не гнала.

— Толь… Поїхали в Єгипет, — ледь чутно прошепотіла Майка.

Кульгавий приголомшено зиркнув у сірі очі, відкинув ватяну ковдру, розстібнув пуховик — знімай, Маню, тепло вже. Підхопив дівчину на руки, доніс до тапчана.

— Зараз тобі тут Єгипет буде, — пробурмотів.

Уклав Майку на тапчан, зціпив вуста, бо збудження перемішалося з ясним усвідомленням: бухав два дні немилосердно, певно, смердить із рота… Майка лежала на тапчані сумирно, ніби й ворухнутися не могла — приклала ручки до низу живота, сірі очі кликали: «Ходи до мене, ходи…»

Горох скинув штани, вмостився поруч, відчув тремтіння дивного тендітного створіння, що воно не тримало… Але й не відпускало. Відкинувся на спину, щоби вгамувати несподіване хвилювання, побачив на блакитній стелі двох великих намальованих чорних круків — кружляли-ширяли… Кохалися… А хотіла ж ластівок намалювати…

— Аби ж призналася, де ті вороги твої, — видушив. — Кожного б порвав…

3

Якби хто з капулетцівських побачив Майку до її пришестя на Лупин хутір, здивувався б: звідки вороги в наївної гамірної цокотухи? Як та трава — проростає довірливо від доброго слова.

У південному Генічеську моря, сонця, бичків, камбали, помідорів, черешні — від пуза. Коли сумувати? Усім тут одна турбота: влітку копійку з курортників вицідити, узимку до наступного сезону облуплені квартири підготувати. Майці в літі й зимі свої зиски. Узимку з мамою удвох у двокімнатній хрущовці неподалік моря розкошували — з газом, комунальними зручностями: лежиш у теплій ванні, розслабляєшся, аж мрії народжуються. Щоби влітку мама добре на відпочивальниках заробила, купила Майці новий мобільний, італійські чобітки, дала грошей поремонтувати старий комп і на Інтернет, Майка заради того згідна влітку переселятися до дощатого сараю на тітчиному подвір’ї — хай їхню квартиру окупують відпочивальники. Аби платили! Мама пиріжки смажитиме, у місті продаватиме чи з дрібним крамом на Арабатську стрілку подасться по пансіонатах і базах відпочинку, а Майка вареною кукурудзою торгуватиме біля ринку — усе ж копійка. Одна біда — мама увесь заробіток докупи складає. І де Майчиним мріям здійснитися?

У чотирнадцять років свій гаманець завела. Прилаштувалася до приморського ресторанчика — і офіціантка, і посудомийка, і прибиральниця, як треба. Крутилася дзиґою — чайові у фартушок, а пізно вночі, коли натхнення пити й гуляти вивітрювалося навіть з останнього найзавзятішого відвідувача, бігла на море, де чекали однокласниці й найкращі подружки Вітка з Лількою. Дупами на хвильоріз, ноги в море. Курили тонкі цигарки, волоока красуня Лілька демонструвала пахучі презервативи, худа Вітка матюкалася по-дорослому, пухкенька Майка рахувала чайові, переповідала про витівки п’яних гостей, а Лілька просила запримітити найбагатшого, бажано зі столиці чи іншого великого міста.

— І щоби без баби! — наполягала.

— Я б зі старим