Читати книгу - "Останнiй листок. Оповiдання"

бочку з сухарями й почекав, поки ця новина пройде крізь мої вуха, потім далі до лівої верхньої кишені сорочки і нарешті ввійде в ноги.

— Чи не міг би ти, дядечку Емслі, повторити це ще раз? –кажу йому. – Мабуть, у мене щось негаразд із слухом і ти сказав тільки, що першокласні телята йдуть по чотири долари вісімдесят центів за голову або щось таке інше.

— Повінчалися вчора, – каже дядечко Емслі, – й поїхали в шлюбну подорож до Вако й Ніагарського водопаду. Хіба ти ніколи нічого не помічав? Джексон Птиця упадав коло Уїллели від того самого дня, як їздив з нею кататися.

— Чого ж тоді він плів мені всякі дурниці про млинці? – вигукнув я. – Поясни мені!

Коли я сказав «млинці», дядечко Емслі зробив такий рух, наче ухилявся від удару, і ступив крок назад.

— Хтось мене здорово пошив у дурні з тими млинцями, – кажу, – і я це з'ясую. Здається, ти все знаєш. Ану, признавайся, – кажу, – або зараз я зроблю з тебе тісто.

Я перескочив через прилавок і кинувся до дядечка Емслі. Він спробував схопити свою гармату, але вона лежала в шухляді, і він на два дюйми не дотягнувся до неї. Я вчепився йому в барки і штовхнув у куток.

— Розказуй про млинці, – кажу, – бо зараз сам перетворишся на млинець. Міс Уїллела пече їх чи ні?

— За все своє життя жодного не спекла, я її млинців і в очі не бачив, – втішає мене дядечко Емслі. – Та заспокойся, Джаде, заспокойся. Ти розхвилювався, і рана в голові затуманює твій розум. Постарайся не думати про млинці.

— Дядечку Емслі, – кажу я, – у мене ніякої рани в голові немає, хіба що мої природні розумові здібності підупали. Джексон Птиця сказав, ніби він їздить до міс Уїллели, щоб узнати її спосіб приготування млинців, і попросив мене допомогти йому добути список усього того, з чого вони складаються. Я погодився, а наслідки ти бачиш сам. Виходить, оте руде ледащо зовсім забило мені памороки. Чи як?

— Відпусти мою сорочку, – каже дядечко Емслі, – і я Дещо скажу тобі. Схоже, що Джексон Птиця таки пошив тебе в дурні. На другий день після того, як вони з Уїллелою їздили кататися, він знову приїхав сюди і сказав нам, Щоб ми тебе стереглися, коли ти почнеш говорити про млинці. Він сказав, що одного разу ти був у таборі, де пекли млинці, і хтось із хлопців гахнув тебе по макітрі сковорідкою. Джексон сказав, що тільки-но ти перегрієшся чи розхвилюєшся, рана починає боліти і ти стаєш ніби божевільним і мариш млинцями. Сказав, що тоді тебе треба відвернути від розмови про млинці, заспокоїти, і ти перестанеш бути небезпечним. От ми з Уїллелою й робили для тебе все що могли. Подумати тільки, – каже дядечко Емслі, – такі вівчарі, як цей Джексон Птиця, не часто трапляються.

Розповідаючи цю історію, Джад неквапливо, але вправно змішував у певних пропорціях те, що брав із своїх торбочок та бляшанок. Наприкінці розповіді він поставив переді мною закінчений виріб кілька гарячих рум'яних млинців на олов'яній тарілці. З якоїсь таємної схованки видобув ще грудку добрячого масла й пляшку із золотавою патокою.

— А давно це було? – спитав я його.

— Три роки тому, – відповів Джад. – Тепер вони живуть на ранчо Дохлого Мула. Але нікого з них я відтоді більше не бачив. Кажуть, ніби Джексон Птиця прикрашав своє ранчо кріслами-гойдалками та фіранками весь час, поки морочив мені голову тими млинцями. Ну, я помалу прийшов до тями. Але хлопці й досі з мене потішаються.

— А оці млинці ти зробив за тим. славнозвісним рецептом? – спитав я.

— Кажу ж тобі: ніякого рецепта не було, – мовив Джад. – Хлопці так репетували про млинці, що й справді захотіли їх покуштувати, от я й вирізав цей рецепт із газети. Які вони тобі на смак, подобаються?

— Млинці чудові, – відповів я. – А ти чому не їси, Джаде?

Почулося зітхання.

— Я? – перепитав Джад. – Я їх і в рот не беру.

Примітки

1. Палестина або Палестайн – містечко в Техасі.

Різдво з несподіванкою

Черокі називали батьком-засновником Жовтої Кирки. А Жовта Кирка – нозе поселення золотошукачів, побудоване з нетесаних соснових колод і парусини. Черокі був золотошукачем. Одного дня, поки його ослик гамував голод кварцем і сосновими шишками, Черокі вивернув кайлом самородок вагою тридцять унцій. Черокі застовпив ділянку, а сам, будучи людиною щирої і широкої вдачі, негайно розіслав усім своїм друзям-золотошукачам у трьох штатах запрошення приїхати сюди, де йому так пощастило.

Звісно, ніхто із запрошених не надіслав чемної відмови. І наїхало їх, шукачів золотої удачі, з Хілі, Солт-Рівера, Пекоса, Альбукерка, Фенікса, Санта-Фе – з усіх навколишніх поселень.

Майже тисяча золотошукачів застовпили ділянки і розмістилися на них, назвавши своє поселення Жовтою Киркою. Потім обрали комітет охорони громадського порядку й піднесли Черокі дарунок – ланцюжок для годинника з невеличких самородків.

За три години по тому золото на ділянці Черокі закінчилось. Виявилось, він застовпив не золотоносну жилу, а кишеню. Черокі кинув цю ділянку і заходився розробляти нові – одну за одною. Але йому все не щастило. Золотого піску, що його Черокі намивав за день, жодного разу не вистачало навіть на оплату рахунку в барі. А в тих, що недавно приїхали, все йшло чудово, і йому нічого не лишалось, як весело всміхатися й вітати їх з успіхом.

У Жовтій Кирці підібрався народ, що вмів поважати людей сильних духом. Тож друзі і спитали Черокі, чим вони можуть йому допомогти.

— Мені? – перепитав Черокі. – Думаю, не завадила б невелика позичка. Хочу спробувати щастя в Марипозі. Якщо натраплю на багату жилу, то відразу повідомлю. Ви ж знаєте – я не з тих, хто приховує удачу від друзів.

У травні Черокі склав своє нехитре майно на ослика й повернув його задумливу сиво-сіру морду на північ. Натовп поселенців провів його до умовної міської межі, і він під прощальні вигуки й побажання успіху рушив далі. В його кишенях було п'ять фляжок без жодної бульбашки повітря між корком і вмістом. Черокі просили не забувати, що в Жовтій Кирці для нього завжди знайдеться ліжко, яєчня з салом і гаряча вода, щоб поголитися,