Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"

Ви на це скажете? — здивовано прошепотів Нік. — А я то думав, що тільки зі мною в житті бувають кумедні історії. Виявляється, що не лише на землі, але і в небі відбуваються дива. Гаразд, ми щось відволіклися від Вашої теми. На чому Ви там зупинилися? Згадуйте і продовжуйте розповідати. 8

Закінчилося літо, розпочався навчальний рік. Каток наш так і не відкрили, там були якісь проблеми з рефрижератором, не могли запустити холодоагент для штучного льоду. Тренер сказав чекати і запропонував по вихідним їздити в сусіднє місто на тренування. Спочатку ми їздили, але витрачати весь день на поїздки туди-сюди було досить нераціонально, і так потрохи наша команда розпалася. Ми так само, як і раніше збиралися у дворі, грали під гітару, але той вечір на дачі, напевно, багато що змінив у наших відносинах. Хтось перестав тусити з нами, хтось почав більше вчитися, та і, напевно, ми просто стали всі трохи дорослішими. Ми почали частіше розбиватися на пари, з'явилися інші пріоритети та інтереси. А я всерйоз зайнявся музикою. Звичайно ж, завдяки Ритці, про це одразу дізналися всі, але мене це мало хвилювало. Що цікаво, що всі мої друзі якось спокійно сприйняли цю інформацію, що сам Антон тепер не хокеїст, а звичайний скрипаль. На скрипці мені грати подобалося, я постійно вечорами ходив до музичної школи на заняття до Марини Вікторівни. З теорією мені допомагала Рита, потім ми навіть якось з нею грали дуетом, вийшло досить непогано, і вона запропонувала підготувати такий номер на шкільний концерт до Дня вчителя. Ми репетирували спочатку в школі, потім у Ритки вдома. З кожним разом ми грали все краще і краще. Якось в черговий вечір, ми як зазвичай репетирували у неї вдома, батьки її поїхали на дачу на вихідні, і ми мали повну свободу. Спочатку ми дійсно грали, грали багато і наполегливо, повторювали такт за тактом, відточували кожну нотку. Ми готували одразу кілька творів. Мені навіть самому не вірилося, що за такий короткий термін я зміг освоїти інструмент. Ще не все було ідеально в моїй грі, навіть все було далеко до ідеалу, але в дуеті з Ритою, я грав значно краще, ніж сам. Напевно, вона так позитивно впливала на мене, що я дійсно грав з кожним днем все краще і краще. Відігравши всю нашу програму, Ритка раптом сказала:

— Не хочеш сьогодні залишитися в мене? Батькі на дачі, нам ніхто не завадить. Зараз я вечерю приготую, потім кіно якесь подивимося, у мене є пару прикольних фільмів. — сказала вона, а я сумнівався, і вона бачила це. Я ще жодного разу не ночував у Ритки, мало того, я ще не провів жодної ночі у своєму житті з жінкою наодинці. — Залишайся, правда, а то мені якось ніяково. Я не люблю сама ночувати…

— Ну, гаразд, — сказав я, — я тільки додому зателефоную і попереджу.

Я зателефонував додому і сказав, що з ми друзями вирішили влаштувати невелику вечірку і я ночуватиму у них, щоб не тинятися по ночах. Мені, звичайно ж, дозволили, і я залишився у Ритки. Ми повечеряли, потім пили шампанське, яке Ритка успішно експропріювала з бару свого батька. Аж якось раптом Ритка сказала:

— Я зараз чай заварю, ти ж любиш чай, я знаю, зелений. Але я тобі заварю не просто зелений, а з жасмином. У Радянському Союзі такого не буває, це батько привіз з Югославії. Я пробувала, досить прикольний чай, чесно. — і, не чекаючи моєї відповіді, побігла на кухню заварювати чай. А я залишився в кімнаті і став перебирати відеокасети з фільмами. Ритка принесла чай, розлила по чашках, потім побачила розкладені касети і сказала:

— То це все непотріб, склади все назад. У мене є дуже класний фільм, з Міккі Рурком у головній ролі, «Дика орхідея» називається. Я сама ще не бачила, але дівчата говорили, що фільм — просто бомба. — вона підійшла до відеомагнітофона, вставила касету і натиснула на PLAY. Я не чув про такий фільм, не знав, хто такий Міккі Рурк, але не став сперечатися і вирішив подивитися, раз всі так хвалили цей фільм. Хто цей фільм бачив, той зрозуміє мене… Фільм ми, звичайно додивились і, як це зазвичай буває, заснули в одному ліжку. Але заснули ми вже під ранок… Це була наша перша ніч з Риткою. Я тоді нічого не зрозумів, та й не пам'ятаю практично нічого, і про якусь ейфорію або, навіть, екстаз мова взагалі не йшла. Я лежав з відкритими очима, крізь фіранки пробивалося недільний сонце. Судячи по світлу, вже був глибокий день. Ритка спала поруч, уві сні вона посміхалася і притискалася до мене. А я все думав не про неї. Всі мої думки були про Інгу. Я тоді думав, як би все могло бути, якби на місці Ритки зараз була Інга…

— «Как много тех, с кем можно лечь в постель, Как мало тех, с кем хочется проснуться… И утром, расставаясь улыбнуться, И помахать рукой, и улыбнуться, И целый день, волнуясь, ждать вестей…»

Це був Риткин голос, а це означало, що вона прокинулась. — Це Ахадов, мій улюблений поет. А ти будеш думати про мене весь день, Антоха? Я про тебе буду, і не тільки день, а все життя, адже тепер ми будемо завжди разом, чи не так? Ну чого ти мовчиш?

А я тільки знизав плечима і заплющив очі. Напевно, так і буде, якщо я не знайду Інгу. Але все йшло до того, що знайти її мені ставало все складніше і складніше. Тим паче, схоже було на те, що вона сама уникала зустрічі зі мною. Ці її слова нібито «…ніколи вона не зв'яже життя з бешкетником та розбишакою…» назавжди застрягли в моїй пам’яті, і постійно нагадували про це. Але я ж змінився! Мені хотілося кричати про це, аби вона почула, але вона не могла почути, як би я не кричав. Бо не було її