Читати книгу - "Клеркенвельські оповіді"

Вони розсміялися при згадці про Христову святу кров, тому що не ошукувалися церковними хитрощами й вигадками і не боялися їх.

Ці чоловіки являли собою товариство під назвою Домінус13, таємно зібране півтора роки тому з єдиною метою — скинути Річарда II. Серед них були знамениті духовники, а також декілька королівських радників. Також там були лондонські сановники, в тому числі заступник шерифа та два видатні олдермени. Самого Джеффрі де Каліса призначив король Річард на посаду констебля Уолінгфорда та Чілтернських пагорбів; це була синекура, яку він успішно «здавав в оренду» за щорічну плату. Втім через нинішню королівську жадібність їхні землі та статки були в небезпеці; Річард накладав нові податки й забирав майно під найменшим приводом. Тому вони були готові ризикнути всім, аби знищити його. Саме вони погодилися профінансувати вторгнення Генріха Болінґброка. Саме вони рік тому переконали Вільяма Ексмю зібрати угруповання бунтівників, які погодяться виступити проти папи та єпископів у Лондоні; вони вирішили, що розбрат і вагання поміж громадян прискорять їхню перемогу та руїну короля. Вільям Ексмю випадково знайшов Річарда Мароу в їдальні Св. Варфоломія та поспілкувався з ним на духовні теми; Мароу, в свою чергу, розповів Ексмю про Товариство передбачених, до якого він вступив. Зрештою Ексмю почав відвідувати зібрання цих людей, і невдовзі, завдяки його виступам і патяканням, вони були під його владою.

— І як розвиватимуться події далі? — Майлзові Вавасюру подобалося ставити запитання.

— Я розповсюдив повідомлення серед передречених, — відповів Ексмю, — що потрібні п'ять чудес, аби прискорити день позбавлення. Знаєте старий символ із п'яти пов'язаних кіл? — Це був знак, яким користувався Иосиф Ариматейський, а також символ ранньої церкви. — Він справив на них прекрасне враження.

— Тож залишається три? — Майлз Вавасюр як баристер вищого рангу пишався своєю кмітливістю. — Ораторія та Павлів собор були першим і другим.

— Далі йтимуть Св. Гробниця, Св. Михайло Кернський та Св. Жиль. По всьому місту.

Вони схвально замурмотіли. В їхніх голосах звучала владна впевненість, й вони почувалися зручно в присутності один одного. Настрій у них був веселий, майже недбалий; вони були щирими, довірливими й вільними. Мабуть, вони б погодилися із твердженням, що як не було нічого до народження, так не буде нічого й після смерті. Тож було розумно насолоджуватися цим світом, поки була можливість. Релігія потрібна, щоби стримувати народ і заохочувати лад і спокій. Навіть присутні серед них прелати поділяли цю точку зору.

Сер Джеффрі де Каліс знову закликав їх до тиші.

— Будуть нові пожежі, — сказав він, — і нові руйнації. Генріх повернеться до Англії та збере велике військо. Якщо ми хочемо, щоби Генріх переміг Річарда, в ньому мусять бачити рятівника Церкви. Перше правило пошани — потреба. Потім іде страх. Тим часом ми маємо сидіти тихіше води. Ніхто не мусить знати про наші задуми. Не про те, що ми робимо, а про те, чого ми не робимо.

Виходячи з покою, деякі нахилялися поцілувати перстень сера Джеффрі; він носив його на підмізинному пальці лівої руки, який прямим нервом сполучається з серцем.

Коли всі вони зникли в ночі, він піднявся сходами вежі до оборонної світлиці на другому поверсі. Там була кубікула,[60] де хтось стояв навколішки й шепотів священні рядки Таємного Євангелія. Сестра Клариса казала: «Vertas. Gadatryme, Trumpass. Dadykrymsart», Потім вона обернулася до сера Джеффрі.

— Все буде добре, шановний лицарю. Все буде гаразд.

Абатиса Агнеса де Мордон стала біля головної брами монастиря й зітхнула. Вона обернулася до мажордома Освальда Ку з виразом ярої люті, що лише трішки пом'якшувався ямочкою на її підборідді.

— Ні в якому разі не пускайте їх до наших сараїв! Тільки погляньте на них! Гидка, мерзотна шахрайня! Вони вже посцяли на солому, якою ми збиралися вкрити церкву.

Вона втупилась у робітників, що будували Ноїв ковчег на луці. Був другий день містерій, які щороку влаштовувалися в Клеркенвелі протягом тижня Тіла Господнього під наставництвом і наглядом гільдії парафіяльних секретарів. Біля самого ковчега було зведено поміст, а вивішений на ньому задник зображував фасад Ноєвої оселі. Вона дуже скидалася на купецькі будинки Чіпсайда, за винятком гойдалки, що стояла перед задником.

Поза, сценою чинилася метушня: актори готували ролі. Ной і Ноєва дружина минулого ранку грали Адама і Єву; а тепер змінили білі шкіряні костюми на більш звичний одяг — халати й сукні.

— Полегше, Діку. Полегше! — Ноєву дружину грав секретар церкви Св. Михайла з Олдгейта; він крізь сміх терпів, поки костюмер прив'язував йому пару накладних грудей. — Дуже туго, я дихати не можу.

— Ти здіймаєш чималий рейвах для такої маленької жінки. Волосся одягай сам. — Перука Ноєвої дружини скидалася на велику жовту швабру, але секретар зі Св. Михайла шанобливо підніс її над головою.

У возі з костюмами були маски з наклеєними на них зірками й блискітками, стьожки, капелюхи, камзоли та паперові стрічки, а також різноманітні накладні бороди й дерев'яні мечі Парафіяльний секретар зі Св. Олафа, який грав Ноя, спирався на віз, присьорбуючи густий ель зі шкіряної фляги.

— Відригнеш мені в лице, — попередила його Ноєва дружина, — познайомишся з моїм кулаком.

— Це необхідно, господине. Коли в моєму шлунку порожньо, я не маю сил.

Хамові та Яфетові фарбували обличчя жиром і шафраном, а Бог тренувався ходити на дибах