Читати книгу - "Медлевінґери"

— Либонь, мені не слід було відсилати його так різко, — мовив король. — Погодитися з ним я не міг — це ти, Ведуре, розумієш. Але, можливо, я мав би детальніше поговорити з ним про це. Можливо, тоді я б його бодай трохи переконав.

— Не карайся докорами, Величносте, — сказав Ведур і співчутливо поклав маленькому королеві руку на плече. — Не думаю, що ти зміг би зупинити його, якщо в його душі вже прокинулося бажання. Але, мабуть, я мав би пильніше дивитися за ним, поки не скоїлося якесь лихо.

— Ти справді так вважаєш? — перепитав король. І знову сумовито поглянув на трояндовий кущ, на гілках якого чорними купами роїлася тля. — Якщо ти так хочеш — гаразд. Ти добре знаєш, як воно там, нагорі. Але все-таки будь обачний. Із того, що ми начулися, можна зробити висновок: у них там дуже небезпечно.

— Можеш покластися на мене, Величносте! — засміявся Ведур. — Я там знаю всі ходи-виходи. До того ж завтра у мого Нісса Великий День. Як повернусь — одразу доповім тобі.

— Так, прошу тебе, — сказав король. — Ти маєш негайно доповісти мені. Це наказ! — І зітхнув. — Якщо все складеться добре, то й я дам раду цим жахливим паразитам. Як ти гадаєш, кропив’яна настоянка їх візьме?

— Ти знаєшся на цих справах найкраще, Величносте, — відказав Ведур. — Я доповім тобі.

Нісс ледве встиг шаснути за кущ форзиції — так швидко промчав повз нього, прямуючи до брами, Ведур. Плащ роздувався у нього за спиною, мов вітрило.

Нісс вичекав хвильку, а тоді й собі помчав слідом за батьком. Куди хотів податися Ведур? І що таке знав Антак? Чого він домагався?

«Якщо я піду за ним, то побачу, куди він іде! — рішуче подумав Нісс. — Щось тут діється дивне. Коли б це був не Ведур, мій схибнутий батько, то можна було би подумати, ніби він має якусь справжню, важливу таємницю. І до того ж ділить її з королем».

Коли б Ведур час від часу обертався, Ніссові було б нелегко ховатися від нього посеред села. Тим часом медлевінґери виходили на вулиці, поспішаючи до своїх справ. Що б вони подумали, якби побачили майже тринадцятирічного хлопчика, який, пригинаючись, йде назирці за батьком.

«Яблуко від яблуні недалеко котиться. Ось що вони подумали би про нас із батьком! — з гіркотою сказав сам собі подумки хлопець. — Який батько, такий син. Один шалений, другий навіжений…»

Але Ведур так ні разу й не обернувся. Швидкою ходою він ішов уперед, час від часу вклоняючись знайомим. Але жодного разу не зупинився, ні з ким не перемовився словом, тож Нісс просто тримався на безпечній відстані.

Спочатку він гадав, що Ведур поспішає додому, аби спакувати речі, прихопити щось таке, що може знадобитися там, де, на його думку, перебував тепер Антак. Головна вулиця села вела повз їхню хату, але Ведур не зупинився, навіть щоби сказати Мунні «Привіт!» На другому краю села батько звернув до лісу. Тепер стало зрозуміло, куди він прямує.

Нісс пройшов рівно стільки, щоби побачити, як Ведур зникне у майстерні, а тоді прихилився до порослої мохом скелі і став чекати.

Можливо, Ведур хотів прихопити з собою котрийсь зі своїх пристроїв?

«Скажімо, вимішувач! — з гіркою іронією подумав Нісс. — Сміхота! І чим би вимішувач йому десь допоміг? Або ще зорова скринька? Але її він навряд чи піднесе самотужки…»

Хлопець подивився на небо: чи високо вже сонце? Із майстерні долинув якийсь гуркіт.