Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

КК України, оскільки зняття чи погашення судимості можливі лише після виконання чи відбуття покарання.

Отже, в такій правовій ситуації вирішальне значення має не вказівка на наявність чи відсутність судимості в особи, а наявність чи припинення кримінально-правових відносин. Однак, справа якраз у тому, що підстави наявності чи припинення кримінально-правових відносин визначаються у кримінальному законі, в якому дається вказівка на відповідні кримінально-правові інститути. Те, що у ст. 32 КК України наголошено саме на погашення чи зняття судимості і не вказано про звільнення від покарання, як умови, що визначає відсутність повторності злочинів, призводить до того, що в цьому випадку повторність злочинів не можна знівелювати. Отже, для особи, яка звільнена від покарання, повторність із предикатним злочином формально можлива і через рік, і через десять, і через двадцять років після вчинення предикатного злочину.

Вирішення зазначеної проблеми вбачається слушним лише через нормотворчу діяльність, тобто внесення відповідних змін до ч. 4 ст. 32 КК України. Відповідно ч. 4 ст. 32 КК України пропонуємо викласти у такій редакції: «повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, звільнено від покарання та його відбування, погашено або знято судимість».

Оскільки повторність злочинів законодавчо закріплена у ст. 32 КК України, то необхідно розглянути також ознаки цього явища, які випливають із кримінального закону. Так, згідно з ч. 1 ст. 32 КК України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. При цьому ч. 1 та ч. 3 цієї статті КК визначають певні особливості злочинів, що можуть утворювати повторність, ч. 2 відмежовує повторність злочинів від одиничного продовжуваного злочину, а ч. 4 встановлює особливі кримінально-правові ситуації, за яких повторність відсутня. Крім того, можна сказати, що ст. 32 КК України не визначає повторність злочинів певною стадією їх вчинення. Повторність може утворити будь-який варіант поєднання закінчених, закінчених та незакінчених злочинів одного виду чи однорідних злочинів. На наявність повторності також не впливає факт вчинення відповідних злочинів одноосібно чи у співучасті.

Враховуючи думки, викладені в літературі, а також на підставі власного аналізу можна виділити такі ознаки, які виражають кримінально-правовий зміст повторності злочинів:

— повторність утворюють два і більше злочини;

— збереження кримінально-правового значення хоча б двома злочинами, що утворюють повторність;

— вчинення двох і більше злочинів неодночасно.

Отже, повторність злочинів — це вчинення особою неодночасно двох чи більше злочинів, принаймні два з яких зберігають кримінально-правове значення.

Виділені ознаки повторності злочинів дають можливість стверджувати, що повторність злочинів охоплює усі випадки вчинення декількох злочинів, незалежно від їх характеристики як тотожних, однорідних чи різнорідних, а також злочинів, які пов’язані з попереднім засудженням, і тих, які не пов’язані з попереднім засудженням.

2.2. Види повторності злочинів та їх характеристика

Досліджуючи будь-яке поняття, важливо пам’ятати, що визначення його змісту нерозривно пов’язане зі встановленням обсягу. Розкрити обсяг поняття означає встановити, на які види воно поділяється. Поділити поняття на види означає класифікувати (від лат. classis — розряд, клас і facio — роблю, розкладаю). Поняття «класифікація» означає стійке групування досліджуваних об’єктів за окремими ознаками та будується за досить жорсткими критеріями груп і підгруп, кожна з яких займає чітко фіксоване місце[157]. У літературі наголошено, що основна умова, яка визначає рівень досконалості класифікації будь-яких предметів або явищ, полягає в її обґрунтованості та у виборі підстави (критерію) класифікації[158].

Правильна класифікація має задовольняти такі, вироблені наукою, вимоги:

1) підмножини, на які розділено множину, не повинні перетинатись (містити спільні елементи);

2) у сумі підмножини мають давати вихідну множину класифікованих об’єктів;

3) кожен елемент повинен входити до якогось одного класу;

4) поділ множини на групи повинен здійснюватися за однією ознакою[159].

Отже, класифікація є таким поділом, у якому рід поділяється на види, види на підвиди тощо. Необхідною умовою дослідження повторності злочинів є розподіл їх складових на підвиди, що дозволить у повному обсязі з’ясувати сутність, властивості і тенденції розвитку цього явища. Дослідження повторних злочинів має бути пов’язане із класифікацією, яка, своєю чергою є певною систематизацією знань про класифіковані об’єкти або систематизацією цих об’єктів[160].

Загалом науково обґрунтована класифікація практично й теоретично актуальна, принаймні, у таких аспектах: для законодавчої діяльності, для індивідуалізації відповідальності винних, для кримінологічного вивчення злочинності, її стану та структури. Чітка класифікація злочинів є надійним орієнтиром для законодавця при систематизації кримінального законодавства, побудови інститутів і понять Особливої частини КК[161]. Тому і дослідження повторних злочинів має бути пов’язане із класифікацією, яка є засобом всебічного пізнання аналізованих об’єктів.

В основі будь-якої класифікації лежать певні критерії. У науці кримінального права підходи до їх вибору суттєво відрізняються, тому й класифікації також є різні.

Щодо класифікації видів повторності злочинів, то розрізняють: загальну повторність (повторність в широкому значені) і спеціальну (повторність у вузькому значені)[162]. Така класифікація зумовлена, передусім, тим, що повторність як форму