Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"

Розділ 12

Є один звук, котрий якщо хоч раз почув, ніколи не забудеш і ні з чим не сплутаєш. Шиплячий шелест клинка, що залишає піхви. У тиші він пролунав голосніше пострілу.

Леонідія одразу ж підхопилася на ноги і схопилася за шаблю. Я теж підтягнув меч ближче, але сіпатися не став. Якби нас хотіли вбити із засідки, то зробили б це з луків, і тоді ми почули б зовсім інше. Або взагалі нічого не почули.

Зашурхотіла галька під ногами, тріснула пара гілок, потім кущі над схилом розсунулися і з них показалося кілька чоловіків. Чимось знайомих.

— Що я казав? — радісно вигукнув один. — А ви не вірили. У мене нюх на харчі з дитинства. Зацвілий сухар і то за версту вчу.

— Молодець… — скупо похвалив його хтось із товаришів. — Могли й розминутися.

— Не страшно, — пробурчав інший. — Дорога тут одна. Не сьогодні, то завтра все одно зустрілися б.

Щодо сухаря прибрехав, звичайно. Будь-хто, у кого ніс є, здатний винюхати запах бекону, що розігрівається на вугіллі. До речі, тепер я їх упізнав. Ті самі недотепи новобранці з придорожньої корчми. От тільки що їм тут знадобилося? Начебто ж умова була — на полювання не ходити.

— Вечір добрий. Давно не бачилися... Нас шукаєте?

— Ні, — відповів буркотливий. — Лише її... До тебе, хлопче, претензій нема. Хочеш — йди. Хочеш — залишайся. Тільки не пхайся. Ціліший будеш.

От уже й справді, скільки дурня не вчи — розумнішим не стане. Та будь-хто на моєму місці, навіть якщо раніше й хотів піти, після таких слів із принципу залишиться. Щоб боягузом не видатися.

— Не зрозумів?

— Тобі й не треба… — буркун видав ще одну грубість. — Сказали ж: у нас тільки до дівки претензії є.

За цей час несподівані візитери спустилися вниз і стали півколом перед багаттям. Четверо... Того, що відмовився грати з амазонкою в поцілунки, з ними не було.

— Он як? — Леонідія глузливо схилила голову. — Я слухаю… Тільки за язиком стеж.

— Не тобі нам вказувати! — обізвався четвертий. — Підла і брехлива тварюко!

— Ого! — насупилася дівчина. — Серйозне звинувачення. Інші, як я розумію, теж так вважають?

Парубки мовчали, але за похмурими поглядами і рішучими лицями відповідь читалася краще за будь-які слова. Схоже, прокинувшись і випивши ще, вони відчули себе приниженими. І нічого розумнішого не придумали, як наздогнати кривдницю і поквитатися.

— А шкода, — зітхнула Леонідія. — Могли залишитись живими.

— Даремно ви це затіяли, хлопці… — я зробив ще одну спробу всіх угомонити і закінчити справу миром. — Може, передумаєте? Зрештою, це був лише жарт. Якщо сильно роззлостило, думаю — Леонідія зрозуміє. І вибачиться…

Дівчина тихенько хмикнула, але заперечувати не стала. Схоже, певний авторитет у неї я вже встиг завоювати. Жаль, гості цією можливістю не скористалися.

— От і ми зараз з нею пожартуємо… — огризнувся буркун. — По черзі, як вона любить. А то й усі разом... Щоб іншим разом не викобенювалася. А тобі, я востаннє пропоную  — дибай звідси. Або не лізь не в свою справу.

— Або приєднуйся... — несподівано вклинився той, що запах їжі відчув. — Ми не жадібні. Так навіть веселіше. А шльондра не перетрудиться... Такій — що четверо, що дюжина...

Хлопець аж танцював, настільки його розпирало відчуття переваги. А як інакше? Купа озброєних здорованів проти тендітної дівчини. Будь-якому дурню зрозуміло, хто сильніший і переможе. Ага, тому, для котрого не писані закони, а тільки епітафії. Ось і виліз попереду всіх. Та ще й за болюче зачепити примудрився.

Загалом навіть домовити не встиг, як шабля амазонки мигнула до його горла. Легко, ніжно торкнулася пером кадика і повернулася назад у нижню захисну позицію. Тільки вже обагрена кров'ю. А зайве самовпевнений молодик ще якийсь час здивовано і ображено витріщався на свою вбивцю. Потім, ухопившись обома руками за шию, впав на коліна. Він намагався щось сказати, але з рота вилітав тільки хрип і булькання.

— Востаннє кажу: пішли геть! — дуже тихо й спокійно промовила Леонідія. — Мені не потрібні ваші життя. У цьому честі немає. Але й образи більше слухати не збираюся.

Амазонка все ще намагалася зупинити кровопролиття, але якщо боги хочуть покарати людину, то забирають у неї розум.

— Сука! Вб'ю! Вали стерву! — заволали всі троє, вихопили мечі і кинулися в атаку. Причому одному з них, щоб дістати дівчину, треба було переступити через мене. Що він і спробував зробити.

Ну, ні. Теж колоду знайшов. Я прийняв його на зігнуті ноги і поштовхом відкинув убік. Потім сам скочив на ноги і оголив меч. Ефес ніби ожив і наповнив долоню приємним, життєдайним теплом. Подобалося йому залишати піхви.

— Хлопці, не будьте дурнями! У корчмі все було чесно. Амазонка вам запропонувала зіграти, ви погодилися. Так, вона шахраювала, але вам ніхто очі не зав'язував, могли бути уважнішими. Якби не витріщалися на її цицьки, а хоча б на руки дивилися, чи в обличчя, — відразу зрозуміли б, у чому каверза. Може, навіть виграти змогли б... Повірте, не варто через таку дрібницю вмирати.

Новобранець невпевнено озирнувся на товаришів, але їх усе ще було більше, ніж нас. І ті двоє начебто тіснили Леонідію. Принаймні так здавалося збоку. От і прийняв неправильне рішення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍