Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Залишок ночі минув спокійно. Я трохи хвилювалася за Дана, але заспокоїла себе тим, що бунт полонених демів для нього не перешкода, і все має закінчитися добре.
Ранок приніс новини. До берега причалив пошарпаний рибальський баркас, на борту якого перебувала четвірка веслярів і літня жінка. Вона вимагала привести її до мене. Оскільки птахи поводилися спокійно, жінку взяли під варту і відправили гінця на наш корабель. Коли ми увійшли у ворота форту, стара вирвалася з рук воїнів і кинулася переді мною на землю:
- Леді Вартова! Врятуйте нас! Допоможіть, - причитала вона. - Я знала, що ви мене зрозумієте. Я не сподівалася дістатися до вас живою, але Бог почув мої молитви і допоміг нам.
Мої спроби підняти її ні до чого не привели. Її істерика тривала доти, доки один із воїнів не схопив її за плечі:
- Вставай, бабцю. І говори до пуття! - гаркнув він.
Це подіяло. Жінка злякано замовкла, тож Зерд наказав відвести її до залу для нарад, що одночасно слугував форту трапезною.
Ми піднялися слідом за озброєними воїнами. З їхніх слів я зрозуміла, що баркас понад тиждень носило морем. Четвірці веслярів було важко справлятися навіть із таким маленьким судном, тому вони лише дивом змогли вийти до форту. Прибули вони з невеликого баронства, що знаходилося на схід від Матії.
Жінку міцно тримали, не даючи їй вирватися. Тепер вона мовчала, тільки схлипувала. У залі її посадили на стілець, як і раніше міцно тримаючи за руки.
- Дайте їй заспокійливе, - сказав Зерд.
Жінці піднесли понюхати траву із заспокійливою дією. За запахом вона була чимось середнім між нашою м'ятою і лавандою. Я сіла навпроти, намагаючись дивитися на неї якомога спокійніше і говорити повільно.
- Шановна, розкажіть, навіщо ви прибули сюди, наражаючи себе на таку небезпеку. Адже береги, повз які ви пливли, небезпечні, і кожен це знає.
- Леді Вартова, моя дівчинка! Її віддадуть погані!
- Вашу доньку забрали деми? - якомога спокійніше запитала я.
- Вона не донька мені. Я її годувальниця.
Виявилося, що йдеться про юну баронесу.
- Наш барон заборгував багато грошей. Цього року пожежа знищила посіви, а минулого року напала сарана. На нас сипалися біди одна за одною, і тепер барон винен багато грошей. До нього прийшли і сказали, що його доньку заберуть за борги.
- Це були деми? - запитала я. - Работорговці?
Вона похитала головою:
- Це були посланці могутнього барона. Її заберуть і відправлять на Схід.
Відкривши рота, я приголомшено подивилася на Зерда. Але він, не помічаючи мого запитального погляду, уважно дивився на жінку, а Амед з-за її спини робив мені якісь знаки.
- Коли її заберуть? - запитала я.
- Вони дали місяць, але барону нізащо не знайти таких грошей! Коли вони пішли, барон замкнувся у своїй кімнаті й довго не виходив. А вийшовши, він був похмуріший за найчорнішу хмару. Горе нам, горе! - знову запричитала жінка.
Нарешті, я зрозуміла, чого хоче Амед. Він подавав знаки, щоб я принесла Білосніжку. Птахи залишилися на вулиці й літали вільно, тож я вийшла на подвір'я і покликала її. Слідом за нею прилетів папуга Зерда, влаштувавшись на плечі свого хазяїна.
- Сер Вартовий? - охнула жінка. - Вибачте, я не знала, що ви теж Вартовий. Ви допоможете врятувати мою дівчинку?
Але Білосніжка не виявила до неї належного співчуття. Вона насупилася і заявила:
- Викладай, стар-р-ра, які в тебе спр-р-рави з Темр-р-рявою?
Жінка приголомшено дивилася на птаха. Вона зблідла, губи затремтіли, і вона знову зробила спробу кинутися мені в ноги, але цього разу вартові були пильними.
-- Кар-р-рга, - проскрипіла Білосніжка, і, зірвавшись із місця, спробувала витягнути щось із-за пояса жінки.
Амед швидко обшукав її, продемонструвавши невеликий кинджал, що висів на поясі. Він грубо схопив жінку за волосся:
- Ти хотіла вбити Леді Вартову? Говори!
- Ні, клянуся, ні! - благала жінка.
- Чому в тебе ритуальний кинджал?
- Я тільки хотіла врятувати мою дівчинку, - запричитала вона. - Ой, ви така гарна. Вона в мене теж красуня.
Зерд наказав забрати її і тримати під охороною до подальших розпоряджень.
У нараді взяли участь командири, я і Амед. Усі зібралися в трапезній форту. День був похмурий, тому я куталася в плащ, слухаючи, як перемовляються командири. Конфідус першим упізнав вилучену зброю. Він покрутив кинджал у руках, дістав його з мініатюрних піхов, навіщось понюхав.
- Це кинджал секти горпів, - сказав він. - Темна секта. Вони поза законом, тому всі справи з цією сектою ведуться таємно. Це їхня ритуальна зброя. За її допомогою важко завдати серйозної рани, кинджал не призначений для нападу. Це їхній розпізнавальний знак.
Руків'я кинджалу було темним, з нанесеним покриттям і де-не-де прикрашено камінням. Злегка вигнуте лезо вкладалося в піхви, що кріпилися до пояса за допомогою металевої петлі. Піхви були такого ж кольору і являли собою щось на кшталт металевої тканини зі шкіряними вставками. Таким же чином була виконана петля для кріплення. Бічні шкіряні вставки темного кольору теж були прикрашені камінням.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талісман обраної, Ася Чирокбей», після закриття браузера.