Читати книгу - "Золотавий кудрявець і долі невипадкових людей. Ч. 1. Сирота., S Batura"

— Ти правий, без нього ми б нічого не знали. 

Директор зморщився, починаючи міркувати, як позбутися дебелого шантажиста і малолітнього свідка смердючих, але надзвичайно цінних мінеральних вод. 

— Саме тому я завтра відправлю хороброго хлопця до київського ліцею для справжніх військових. Хай навчається, — відважив королівський помах майже мільйонер і додав: — Туди саме зараз набирають дітей. А що стосується тебе, мій любий, відсьогодні йдеш на пенсію. Збирай речі, усі папірці оформимо. 

— Як на пенсію? — не відразу зрозумів мірошник. — Мені ж не так багато років. Може, усе-таки допомогти з делікатною справою? 

— Гаразд, допоможеш, — несподівано погодився директор. — Перед тим, як зникнути, виконаєш одне завдання — відвезеш хлопця до ліцею. 

— Але... 

— Жодних «але»! — тупнув носатим черевиком місцевий господар і суворо додав: — Терміново займися хлопчиськом. А провалиш справу — ні роботи, ні пенсії не побачиш. 

Розмова між двома нерівними за статусом людьми зійшла нанівець, залишаючи неприємний осад мірошнику і багато запитань Тіму, який відразу збагнув, що його доля кардинально міняється. 

— Військовий ліцей?.. — розгублено прошепотів сирота. 

Він озирнувся довкола, немов чекав раптової появи батьків. Проте зі старого млина ніхто не вийшов, а пінисті хвилі на річці продовжували самотньо плескатися. 

— Мене що, заберуть на війну? Я ж іще замалий для цього. Хочу до батьків, — схлипнув бідолаха і сіпнувся в бік лопатевого колеса, що ніби захлинулося їдким сміхом. — Гей, ти зараз у мене відхопиш! 

Тіму захотілося затулити писка страховиську, але рятівник його вчасно стримав. 

— Не роби дурниць, твоїх батьків не повернути. А військовий ліцей — це чудовий заклад. Я про нього багато чув.