Читати книгу - "Кров і попіл, Анна Джейн"

— Про кого ти говориш?

Агент розслабився, ніби чекав цього питання.

— Про ваших людей. Ми вже маємо свідчення. Хтось заговорив, хтось здав вас. І з кожним днем таких стає більше.

Лео залишався мовчазним. Його пальці стиснулися в кулак.

Він знав, що серед його людей були ті, хто міг зламатися. Але хто?

Автомобіль зупинився перед сірим будинком з високими гратами. Федеральна будівля. Його вивели з машини, провели довгим коридором, освітленим холодним неоновим світлом.

Його посадили в кімнату для допитів. Білий стіл, два стільці, камера в кутку.

Двері прочинилися.

Лео підняв погляд — і застиг.

Перед ним стояв Вітторіо.

— Ну що, племіннику? Як почуваєшся, коли доля вже не в твоїх руках?

Лео мовчки дивився на нього.

Вітторіо сів навпроти, схрестивши руки на грудях.

— Я ж тобі казав: ти або залишиш це місто, або воно поховає тебе. І ось ти тут.

Лео примружив очі.

— Це твоя робота? Ти продав мене?

Вітторіо розсміявся.

— Я? Ні, хлопче. Я просто скористався моментом. Ти сам загнав себе в цей кут. Ти думав, що можеш грати за власними правилами? Але єдиний закон, який працює в нашому світі, — це виживання.

Він нахилився ближче.

— А я вижив.

Лео відчув, як всередині нього щось закипає. Гнів, ненависть, лють.

— Ти ж знаєш, що це ще не кінець.

Вітторіо всміхнувся.

— Я знаю, що це кінець для тебе. А для мене — тільки початок.

Двері знову відчинилися. Увійшов агент.

— Містер Мартеллі, вам час.

Лео підвівся, не зводячи очей з Вітторіо.

— Запам’ятай мої слова, дядьку. Я ще повернуся.

Вітторіо усміхнувся.

— Повертаються лише ті, кому є куди повертатися.

Двері зачинилися.

Але Лео знав: його історія ще не закінчена.

Лео провели довгим коридором у підземний рівень будівлі ФБР. Кроки агентів відлунювали, створюючи холодну, механічну симфонію. Металеві двері з гучним скрипом зачинилися за ним, і він опинився у кімнаті для допитів.

Лампа під стелею кидала жорстке світло, що відкидало різкі тіні на білий стіл і два стільці. Камера в кутку миготіла червоним вогником.

Зайшов агент із папкою в руках. Він був худорлявим, з короткою зачіскою і проникливими очима, які вивчали Лео, наче він був хижаком, що оцінює здобич.

— Отже, містер Мартеллі. — Агент поклав папку на стіл і повільно відкрив її. — Ви знаєте, чому ви тут.

Лео відкинувся назад, склавши руки на грудях.

— О, уявляю собі. Але цікаво почути, як це звучить у вас.

Агент ледь помітно всміхнувся.

— Досить самовпевненості. Подивимося, чи вона залишиться, коли ви дізнаєтеся, хто вас зрадив.

Лео залишався спокійним, але всередині щось стиснулося.

Агент дістав кілька фотографій і поклав їх на стіл.

Першою була світлина Карло.

— Ваш довірений помічник… Він уже дає свідчення. Розповів нам усе про ваші поставки, ваші "чорні" гроші і навіть про деякі вбивства.

Лео не поворухнувся.

Наступна фотографія — Сальваторе.

— Ваш фінансист. Ви ж розумієте, що в таких справах важко знайти вірних людей? Він уже під нашим захистом.

І, нарешті, остання.

Лео вдивився в неї й відчув, як щось всередині нього розбивається.

Марко.

— Це брехня, — холодно сказав Лео, але серце билося частіше.

— Ти дійсно так думаєш? — Агент схилив голову. — Марко продав тебе за імунітет. Він уже на шляху до програми захисту свідків. Якщо ти думав, що ваш зв’язок щось означає, то ти помилявся.

Лео знав, що вороги можуть бути будь-де. Але Марко…

— Що ви від мене хочете?

Агент підняв очі.

— Просто вибір. Сядеш у в’язницю на решту життя… або працюватимеш із нами.

Лео усміхнувся.

— Я не щур.

Агент зітхнув і закрив папку.

— Ну що ж… Тоді насолоджуйся своїм новим домом.

Камера була тісною і холодною. Вікно, через яке пробивалося бліде світло, більше нагадувало щілину. Решітки відкидали тіні на стіни, створюючи візерунки, що нагадували тріщини на склі.

Лео сидів на вузькому ліжку, спираючись спиною на стіну.

Його імперія падала.

Марко зрадив його.

Карло заговорив.

Вітторіо торжествував.

Але це ще не було кінцем.

Він знав: навіть за ґратами він міг боротися. Бо єдиний закон, який діяв у цьому світі, — це виживання.

"Якщо я впаду, то лише для того, щоб піднятися сильнішим."