Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

Темрява поступово опановувала мій розум. Я кликав на допомогу подумки — Кука, Ліе, хоч кого-небудь. Але свідомість вислизала з мене, немов пісок крізь пальці.

 

***

Отямився я, коли перед очима повільно відкрилася кришка медичної капсули. Світло було м’яким, але різким для моїх очей. Першим, кого я побачив, був Кук. Він дивився на мене злегка іронічно, але в очах ховалася стурбованість.

— Ден, як ти почуваєшся? — запитав він, нахиляючись ближче.

— Що сталося? — ледве вимовив я, відчуваючи слабкість у всьому тілі.

Кук зітхнув.

— Ти, хлопче, примудрився випити кислоту для очищення гіпердвигунів від залишків обгорілого пального.

Я глянув на нього, не знаючи, сміятися чи жахатися.

— Це що, жарт?

— Та ні. Ти випадково обрав Енерготіум, у розділі з хімікатами та елементами — пояснив Кук із відтінком сарказму. 

— Якого біса роблять, в харчовому синтезаторі хімічні елементи? —  закипів я

 — Насправді,  в домашніх синтезаторах, цей розділ заблоковано, але у нас розширена, лабораторна версія. Добре, що Ліе швидко відреагувала, інакше ми розмовляли б про тебе в минулому часі, —  відповів професор.

—  Взагалі то, коли поклали тебе в мед капсулу, то діагностика показала, що твій організм вже повністю усунув отруйний вплив речовини. Напевно, Симбіонт розщепив її на безпечні сполуки і вивів через пори шкіри. Капсула лише відновила пошкоджений стравохід та шлунок. Насправді, це моя провина —  тихо сказала Ліе. — Я б мала тебе повідомити про розділ з небезпекою, але чомусь забула. Швидше за все тому, що всі про це знають ще зі школи.

—  Я у ваших школах не навчався — ще не заспокоївшись відповів їй.

Запанувала незручна тиша.

— Гаразд, проїхали. Сам винен, що беру різну гидоту до рота, наче маля.

Всі навколо полегшено зітхнули і посміхнулися.

Кук стояв біля мене, схрестивши руки, і його погляд був задумливим.

— Слухай, Ден, — почав він, — ти можеш пояснити, як передав нам повідомлення про допомогу через внутрішню мережу? У тебе ж немає нейрочіпа.

— Повідомлення? Через мережу? — перепитав я, намагаючись зрозуміти, про що йдеться. — Кук, я взагалі не розумію, про що ти говориш.

Кук глянув на Ліе. Вона підняла брову, задумливо подивившись на мене, і сказала:

— Ден, можеш ще раз на пару хвилин лягти в капсулу? Хочу провести додаткове сканування.

Я кивнув, навіть із певним ентузіазмом.

— Звісно, давайте.

Кришка капсули опустилася, і м’яке світло знову обійняло мене. Я дивився вгору, на спокійне сяйво сканера. Через кілька хвилин капсула відчинилася.

Я вибрався назовні й, запитав:

— Ну, як там? Все гаразд?

Ліе виглядала так, ніби вона щойно побачила щось абсолютно неймовірне.

— Ден... — почала вона, трохи запинаючись, — у твоєму мозку... сформувався біологічний чіп. Він повністю емулює всі функції нейрочіпа.

— Що?! — здивовано вигукнув я.

— І це… не просто нейрочіп, — перебив її Кук. — Це щось набагато потужніше. Їх не можна порівняти. Це як різниця між калькулятором і квантовим комп’ютером.

Він замовк, зосереджено вдивляючись у мене, потім злегка кивнув, ніби підтверджуючи власні думки.

— Якщо ти зміг відправити повідомлення, значить, ти можеш і отримувати.

Він завис на секунду, а тоді раптом, з якимось веселим блиском в очах, додав:

— Тримай.

— Що "тримай"? — здивовано перепитав я.

— Заплющ очі, — м’яко промовила Ліе.

Я послухався. У темряві перед моїм внутрішнім зором раптом з’явився віртуальний конверт із підписом: "Повідомлення від Кука". Під ним виднілися дві кнопки: "Завантажити" та "Відмовити".

— І як я маю це завантажити? — запитав я, не відкриваючи очей.

— Просто уяви, що натискаєш кнопку, — відповів Кук, так, наче це найочевидніша річ у світі.

Я сфокусувався на кнопці "Завантажити" і подумки натиснув її. Конверт плавно відкрився, і з нього з’явився файл із написом: "Загальна база знань для учнів старших класів". Під ним знову дві кнопки: "Вивчати" та "Скасувати".

— Серйозно? Шкільна база знань? — пробурмотів я, але, клікнув, вибравши "Вивчати".

Як тільки я це зробив, повідомлення зникло, а у верхньому куті з’явився індикатор прогресу, що почав відраховувати відсотки.

Коли я розплющив очі, Кук і Ліе дивилися на мене з цікавістю.

— Готово, — спокійно сказав я, хоча всередині мене вирувало тисячі питань.

Професор Кук, як завжди, був у своєму репертуарі. Він запалився новою ідеєю так, що ледь не сяяв ентузіазмом.

— Ден, тепер твоє навчання проходитиме набагато швидше! — оголосив він, ніби щойно винайшов щось революційне.

Він почав швидко перебирати вголос:

— Так, спершу… база з квантової фізики. Потім... основи пілотування цивільних кораблів. А, можливо, одразу вивчиш і військовий транспорт? Ні, зачекай, що там ще в мене є цікавого...

Кук поринув у свої думки, а я стояв, не знаючи, чи то тішитися, чи сумувати.

Ліе тим часом обережно доторкнулася до мого плеча.

— Ден, спробуй ще раз відправити повідомлення але мені, — запропонувала вона.

Я насупився, намагаючись зрозуміти, як це взагалі зробити. Заплющив очі, але цього разу нічого не з’явилося.

— Ліе, а як це працює? — спитав я.

Вона ледь чутно промовила:

— Просто подумки скажи "Мережа" і вибери мене зі списку.

Я послухався. "Мережа", подумав я. І тут перед моїм внутрішнім зором з’явився список імен: Кук, Ліе, Рос, Фурі, Кхал. Я вибрав Ліе, і система підказала мені ввести текст.

— Ну, ок, — пробурмотів я але подумки набрав: "Привіт, красуня :)". Потім уявив, як натискаю "Надіслати".

Коли я розплющив очі, Ліе дивилася на мене з загадковою посмішкою і ледь помітною іскрою в очах.

— Ти вважаєш мене вродливою? — запитала вона піднявши одну брову і пильно дивлячись мені в очі.