Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            –  Я не чую, –  поскаржилася вона, але не встигла вимовити більше ні слова, як він боляче стиснув її руку і потяг углиб вузьких вулиць. Диявол йшов попереду і повертав на перехрестях з такою впевненістю, наче це він, а не вона, народився і виріс у Місті. Здавалося, йому відомо про все, що заховано в тутешніх підворіттях, і він навмисно вишукає тільки йому знане місце.

            Агата бігла за ним з усіх ніг і зупинилася тільки тоді, коли йому це стало завгодно.

            – Дивись! –  тицьнув  пальцем Нечистий у центр старого двору, який давно не перебудовували.

            На курній дорозі сидів чоловік. З усього було видно, що він –  один з тих шанованих жебраків, якими опікувався Новий Едем, і які за це годували його власною плоттю. Лице злидаря заросло щетиною, брудне волосся скошлатилося, тож визначити, старий він чи молодий, не було жодної можливості. Він сидів на колінах, прикривши голову картонною коробкою, об яку билося дрібне каміння.

            Не так давно прибитий дощем, нині просохлий пил здіймався і стояв стовпом, весь час піддрочуваний десятками стоптаних дитячих черевиків. Усі вони, як слушно зауважила сестра Агата, були однаковісінькими – такими, які роздавали вихованцям у сиротинцях.

            Обступивши бідолаху, діти жбурляли в нього камінці, змагаючись у влучності, вінцем якої вважали підбити нещасному око, а то й поцілити у вухо. Дрібні шматки бруківки пролітали повз черницю і з гуркотом ударялися об неміцну паперову поверхню під сміх і радісне атукання.

            Першим поривом Агати було заступити страждальця, але варто було зробити до нього крок, як світловолосий Диявол потяг її за рукав. Вказавши пальцем на огидну сцену, він підніс його до губів і по-зміїному прошипів:

            –  Тссс!

            Виглянувши з укриття, жебрак, на чиєму обличчі вже виднілося чимало саден, погрозив дітям кулаком і гаркнув так, що в Агати заклало вуха:

            –  Я бачив його! Він іде! Тисяча років ув'язнення скінчилася, і Сатана звільнився. Він тут, щоб спокушати людей, а з ним – усі слуги та поплічники його, і нема їм числа. Хто вклониться Дияволу і шануватиме його, згорить, інших змиє вода, а вцілілих здолає моровиця! І бачив я дітей і батьків їхніх полеглими, і будуть вони судимі Господом за діяння свої. Вода і вогонь і саме пекло віддадуть мертвих на суд Царя Небесного. А до того часу Отець Гріха ходитиме по землі, і ніхто не зможе зупинити його! Я бачив це! Бачив на власні очі! Хто має вуха, нехай почує!

            – Про що він говорить? –  здригнулася Агата. Слова божевільного тільки нагадували ті, що були записані в Apocalypsis Ioannis. Але текст було викривлено. Цілком можливо, Агата змогла б відтворити у пам’яті написане, але не стала. Замість того, вона продовжувала дивитися на те, що відбувається, на всі очі  і насилу намагалася осягнути його.

            – Варто наскочити змінам, як миттю з’являються крикливці, – презирливо хмикнув  юнак. – А, втім, хтось  має нести добру звістку. Чом би й не він? – зробивши неспішний пас рукою, Диявол підняв із землі кам’яні крихти і з надзвичайною легкістю шпурнув їх у той бік, звідки вони прилетіли.

            Боже правий, як мало потрібно для відновлення справедливості! Каміння наздоганяло кривдників з тією ж невблаганністю, з якою кара Господня наздоганяє грішника. Але, на відміну від Творця, Диявол не тягнув з розплатою, не вичікував, поки помста охолоне, і карав, побиваючи молодиків, від чого всі вони з поросячим вереском кинулися врозтіч.

            Відкинувши більше непотрібну картонну егіду, жебрак сторожко глипнув на втікачів, потім підвівся з колін, випростався і промовив:

            – Хто має очі, той побачить! –  з цими словами він і справді перевів божевільний, блукаючий погляд на Агату і продовжив: –  І з'явилося велике знамення: жона, одягнена в сонце; під ногами її місяць, і на голові її вінець із дванадцяти зірок!

            Одяг сестри Агати серед вранішньої сірості й справді полум’янів червоним, розжареним сонцем, що пробивається з-за хмар. Бог хмурився, взрівши Зло, яке розгулювало поміж людей, і небеса знову були готові вибухнути дощем.

            Підбадьорившись, убогий викотив очі і, прямо вказавши пальцем на юнака, голосно промовив:

            – Диявол! Він поміж нас! Диявол!

            Видавши  сповнений страждання крик, він дико замахав руками, наче хотів відбитися від Нечистого, і кинувся навтьоки. З рукава його дірявої роби вилетів невеличкий  пожовклий папірець і полетів до ніг приголомшеної черниці. Розгледівши номер, сестра Агата без роздумів утопила його каблуком у бруд.

            Трохи оговтавшись, вона лагідно торкнулася рукою плеча юнака і обережно зазирнула в його обличчя.

            –  Щойно ти зробив добру справу –  захистив пророка Господа нашого від наруги, – –  прошепотіла вона. –  Можливо, і в душі занепалого ангела  ще жевріє світло. Якщо слідуватимеш за ним, зможеш повернутись до чертогів Його.

            Риси молодика спотворилися, і він з обуренням скинув її руку геть:

            –  Я просто не розібрався, що погано, а що ні, –  заперечив він. –  Мої здібності дуже довго були незатребуваними, от я і не намацав одразу! Але, присягаюсь тобі, більше це не повториться! Ось! Ось! – і він вказав пальцем у яскраву вивіску, на якій значилося: «Притулок Святої Марії Магдалини». – Ось до чого лежить моя душа!

            Прочитавши напис, сестра Агата чимало здивувалася. Той притулок, у якому виросла вона сама, і цей ріднила хіба що назва. Це був звичайнісінький готель, яких у Місті нараховувалася безліч. Всі вони служили місцем тимчасового відпочинку.

            – Це тихе і спокійне місце, – пояснила Дияволу черниця.

            – Аж ніяк! Це гніздо розпусти! – уперто заявив він.

            – Кажу тобі, це не так, – усміхнулася його непоінформованості Агата, рада, що може явити його погляду зразок істинного самаритянства.