Читати книгу - "Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бій спалахнув, мов буря.
Чарівні закляття зривалися з паличок, освітлюючи темну башту різнокольоровими блискавками.
Селестіна боролася пліч-о-пліч із Джеймсом, Лілі та Орденом Надії.
Вона відчувала силу — не ту, яку намагалися пробудити змовники, а справжню: силу любові, дружби й віри в себе.
Але раптом…
Прямо з-за стовпа з’явився Скорпіус.
Його мантія була порвана, на обличчі — подряпини, але погляд залишався таким же впертим, як завжди.
— Селестіна! — крикнув він, підходячи до неї, поки інші були зайняті дуелями. — Послухай мене хоч раз по-справжньому!
Вона обернулася, важко дихаючи. Її очі палали зеленим вогнем.
— Чого ти хочеш? — прошепотіла вона, стискаючи паличку.
Скорпіус опустив свою.
— Я знаю, ти добра. Але ми можемо зробити новий світ. Разом. Без їхніх правил. Без страху.
Він підійшов ближче.
— Я не брешу більше, Сел. Я кохаю тебе…
І я знаю — ти щось відчуваєш до мене теж.
Її серце тремтіло.
Вона бачила в ньому біль.
Щирість.
Але також і темряву, яку він не хотів відпустити.
— Так… Я щось відчувала, — сказала вона тихо. — Але це вже не має значення.
Скорпіус спробував торкнутись її руки, але вона відступила.
— Я обрала світло, Скорпіус. Обрала правду.
І ти… ти також міг би.
На мить між ними була тиша.
— Якщо ти зараз підеш зі мною… — сказав він, — я відпущу все. Темряву. Ритуал. Все.
Селестіна мовчала.
Джеймс з’явився поруч, його погляд був пильним, але він не втручався.
Селестіна зробила крок назад.
— Пробач. Але мій шлях — не з тобою.
І тоді — з болем у серці, але з гідністю — вона повернулась до Ордену.
Скорпіус стояв один.
Очі блищали від образи, відчаю… і кохання.
— Я ще поверну тебе, — прошепотів він, але цього разу — сам до себе.
І з блиском синього диму зник у тіні башти.
Кінець розділу!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди доньки Волдеморда, Настя Коваленко», після закриття браузера.
