Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Окрім нас, звісно.– додав Патрик.

–Поки що.– знизав плечима Адам.

Людей тут було від сили семеро, але Адам знав їх усіх. Це не викликало тої радості, яка відчувалась, коли він побачив Кортні, Маркуса  і Брендона. Навіть якби все це була реальність, він не поспішав би обіймати кожного тут. Вони були знайомі за поганих обставин і Адам уже сімсот двадцять п’ять днів як не поділяє захоплень, що звели їх в могилу.

–Мені справді шкода, Адаме.

–Я радий, що побачив її, їх всіх. Бо в житті вона не вийшла з клубу. Її винесли з рядном на обличчі, як якусь Джейн Доу. Ніби вона не мала особистості.

–Як це сталось?– обережно поцікавився Патрик.

–Як це могло би статись зі мною, якби я послухав її і змішав седативні зі стимуляторами. Я мав зупинити її. Мав попередити, мав дбати про неї. Натомість я дозволив їй вчинити так. І її не змогли врятувати.

–Ти не винен в цьому.

–Ні, я винен. Я сидів на наркотиках чотири роки. Чотири, Патрику. І я привів її до цього. Вона вживала це, щоб краще розуміти мене. Потім Брендон, який бачив у мені якусь дурнувату рольову модель, почав робити те саме. І помер через півроку після Кортні. Теж від клятого передозування. Впевнений, якби Маркус під дією цього ж не вклав до ліжка дружину місцевого бандюка, який забрав борг кров’ю – скопитився б теж з цієї ж причини тільки пізніше. Тому, побачити їх усіх цього ранку в машині, які прямують додому і зустрінуть новий день, було важливо для мене.

Адам відчув, як очі знову набирались слізьми. Ця клята симуляція роз’ятрила рану, яка не так давно затягнулась, лишивши глибокий рубець. В один рік він втратив трьох найближчих друзів. Втратив кохану людину. А тепер ніби пережив це знову. Бачити їх живими, знаючи, що насправді це не так, боліло навіть більше, ніж якби він знову знайшов їх тіла. Він би радо обміняв своє життя на їхнє, якби тільки міг. Але йому випала інша доля – жити з цим і жити добре, в пам’ять про них усіх, тому він чистий два роки, тому він збирається лишатись таким до скону. Бо вони заслуговують, щоб пам’ять про них жила якомога довше. І він, бляха, проживе довжелецьке життя на їх честь.

–Ходімо звідси. – піднявшись, сказав Адам.–Нам треба знайти інших.

–Так. Маєш рацію. Я знаю звідки почати пошуки.