Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

їде, а місто його покинуло і мчить кудись в глибини Всесвіту, залишаючи його одного, самотнього посеред страхітливого чорного мороку невідомості.

— Ненавиджу, — прошипів він, поринаючи у густий вечір, що став огортати бориспільську трасу. — Ненавиджу…

Тітушня

21 січня у взводному наметі народу було вже чималенько. Повернувся Дід, пригнали запаковані продуктами і військовою амуніцією «христинівські». Вони були налаштовані на бійку, але нині на «Груші», після буремної ночі, запала пауза. Між майданівцями і мусорами стали священики і зупинили бойню. Вони із самого ранку майже непохитно стояли на морозі, рухаючись тільки час від часу, щоб осінити ворогуючі сторони хресним знаменням. Мороз дужчав, і їм було нелегко. Утім, вони стояли.

Обидві сторони конфлікту отримали паузу, щоб зализати рани і краще підготуватись до нових боїв. Лідери опозиції спробували домовитися з Яником про переговори, але той нічого не відповів на їхні пропозиції.

За два минулих дні безвісти пропали десятки майданівців. Усі говорили про те, що серед повстанців є «двохсоті», але їх не фіксували, як втрати на Майдані. Вони просто зникали зі «швидкими», котрі забирали тіла з Грушевського. Чому про це ніхто не говорить — загадка. Намагаються дізнатися правду окремі журналісти. Політики на сполох не б’ють. Мабуть, поки це їм не вигідно.

Вчора мусора так лупили з помповиків, що лазарети Майдану і Михайлівського собору були переповнені «трьохсотими». Тільки в сусідній медичній палатці лікар витягнув під час операцій кілька десятків куль «блонді», саморізів, що мусора примотували до гранат, а ще — жакани і навіть саморобні пижі. Один такий пиж виявився зробленим зі старої ганчірки і мав завдовжки з метр. Його витягли з сідниці одного старого афганця. Це був унікальний випадок — з пижем і тим, як він увійшов у тіло. Також траплялися уламки від бойових гранат РГД-42. Чомусь і про це політики мовчать. Так, згадують «окремі випадки», коли у них беруть інтерв’ю. Зате говорять журналісти і стримери.

Також серед майданівців ішов поголос про серйозні жертви серед мусорів[55]. Та навіть цю інформацію прес-служба МВС і 1-й канал не озвучували. Тільки іноді по ящику показували якихось убогих недóбитків з незначними ураженнями — синці, забої, опіки. Втішав тільки вигляд страждальців — дурнувато жалісливий. Схоже, ні коктейлі, ні салюти не завдавали їм шкоди. Це трохи засмучувало майданівців. Усі прагнули помсти за своїх. Усі хотіли зрозуміти — чому мусора почали їх вбивати, хто дав такий наказ? І чому, зрештою, беркутня не йде далі?! Час від часу посунуть до Європейської площі, зруйнують барикади, катапульту, візьмуть у полон кількох інсургентів і — одразу назад.

— Це якась гра, — знизав плечима Дід, коли хлопці в наметі почали ставити йому такі питання. — Або вони відчувають, що їм не вистачить сил на розгін.

— Є у них сили. Таке враження, що або самі сцять, або ж немає команди нас розігнати, — вирішив Борька.

— Реально, якби вони зі всією масою пішли на нас, ми би вже рили бункери в лісах, — погодився з ним Морпєх.

— Та ніхрена подобного, — вирішив Камандір. — Вони считають, шо це время заградотрядов. І женуть вперед вевешників. Обичних дітей, шо й пороху не нюхали. А йому ж, цьому пацану, каждий день мамка дзвонить і каже: «Синка, останься живий, не вбивай людей, не зв’язуйся з тими страшними бандерами з Майдана». А падлюча беркутня ховається за цими дітьми. Дрищить. Хіба вони для того прийшли служить в мєліцию? Шоб з нами воювать? Та ніхуя подобного! Вони йшли в мусарку, шоб бабушок, которі торгують сємками і городиной в переходах, оббирать! Або базари кришувать. Більше ні на що вони не годяться, гандони…

— Якщо Янику попаде віжка під хвіст і він дасть команду стріляти на ураження, тут беркутня й проявить свої таланти, — вирішив Заумний Днювальний.

— Або дадуть їм пару танків… — сказав пан Петро зі «спальні». — Тоді нам кришка. Чув я, що танки вже на платформах в Гостомелі…

— Танк в городі — це катафалк на гусєнічном ходу, — запевнив Мишко. — Самиє шо не єсть соврємєнні танки в городском бою прекрасно горять від самих обичних коктейлів Грушевського[56]. Особенно, єслі в них підмішати алюмінієвої стружки…

— Ну, а якщо вони почнуть стріляти бойовими? — збуджено, поправляючи на носі окуляри, показався зі «спальні» пан Петро. — А таке може статися вже сьогодні-завтра! Що буде з людьми?!

— Уявляєте, скільки тоді буде поранених і вбитих? — сказав Дід. — А це від Європи не приховаєш…

— Та їм похуй та Європа, — буркнув на те Мишко. — Вони кормяться від Хуйла. Газ, нєфть і так дальше. А Расія крові не боїться.

— Ага, домá строять і дітей учать в Європі, — продовжив думку Бача. — Почєму-то ніхто з усіх цих піздюків: Азарових, Захарченків, Гарбузових[57] не посилає учиться своїх дєток в Вологду або в Тамбов.

— Був я в Тамбові, — пригадав Мишко. — Кстаті, городішко класний, больший такий, базар з лабазами дєвятнадцатого вєка. Дєвки красіві. Тільки матюків повний рот. Вона в сємнадцать год замуж вишла, родила, через год муж вже в тюрмє, обязатєльно по хуліганкє. В двадцать лєт вона вже развєдьонка і замужем за первим лучшим откінувшимся з тюрьми мужичком. І так по кругу…

— Скрєпи, — з розумінням покивав Заумний.

— Які там скрєпи, — пхинькнув Мишко. — Сплошна простітуция і профанация. Нє, я канєшно знаю, шо і в Європі — не сахар з полуницями. Але я маю з чим сравніть. Якщо, напрімєр, хтось в Гєрманії потєряв документи і в Расії. Чиї поліцейські мені, напрімєр, їх віддали «за так», а чиї не віддали вобщє? — обвів усіх поглядом.

— Ти хочеш почути відповідь, чи питання риторичне? — посміхнувся Дід.

— А ти не вгадаєш даже з трьох раз. Потому шо я дважди сам знайшов чужі докумєнти і віддав в Гєрманії гєрманским поліцаям, а в Тамбові… кацапскім мусорам… В первом случає мені подякували і прокатали на мотоцику до тюрми, куди я опаздував зі свіданки, а в другом посадили в обізьяннік за кражу цих же макументів, і чуть не упакували на етап…

— Ну, ти і завернув, Камандір, — реготнув Бача. — Замисловато так…

— Везде есть люди нормальные, — Малюк був на якійсь власній хвилі, або ж учорашня контузія почала даватися взнаки. — Среди ментов тоже есть нормальные…

— Зараз, коли почалася війна, нормальні люди з «того боку» закінчились, — вирішив Дід. — Якщо він навіть читав Достоєвського і Толстого, але стріляє у тебе і вимагає, щоб стріляли інші, він не може бути нормальним.