Читати книгу - "Лабіринт"

живе в тобі... а ти в ній. — Саже замовк. Еліс бачила, як йому боляче говорити. — Я б волів, аби ми з тобою, Еліс, мали більше часу, але зустрівши тебе й поділившись усім, я отримав навіть більше, ніж будь-коли сподівався.

Саже затих. Рештки барв зникли з його обличчя й рук, не лишивши по собі геть нічого.

Їй на думку спала дуже давня молитва.

Payre sant, Dieu dreyturier de bons speritz.

Колись відомі слова легко злітали з вуст Еліс:

— Святий Отче, істинний Боже добрих духів, дай нам пізнати, що Ти знаєш, і любити, що Ти любиш.

Витираючи сльози, Еліс тримала Саже на руках, поки його дихання не стало ще тихішим, ще легшим. Нарешті воно повністю зупинилося.

Епілог
Лос-Серес
Неділя, 8 липня 2007 року

Зараз восьма година вечора. Кінець іще одного досконалого літнього дня.

Еліс підходить до вікна і розтуляє віконниці, щоб впустити всередину косе оранжеве проміння. Легкий бриз пестить її оголені руки. Її шкіра має колір стиглої ліщини, а волосся заплетене в косу позаду.

Сонце спустилося низенько: ідеальне червоне коло в рожево-білому небі. Воно кидає величезні темні тіні на сусідні піки Сабартського кряжу, які здавалися тепер клаптями матерії, що сушилися на сонці. З вікна Еліс бачить Перевал Семи Братів, а за ним пік Святого Варфоломея.

Сьогодні минуло два роки відтоді, як помер Саже.

Попервах Еліс було нелегко впоратися зі спогадами. Постріл у замкнутій, затісній печері; двигтіння землі під ногами; бліде обличчя в темряві; лице Уїла, коли він увірвався до печери разом з інспектором Нубелем.

Понад усе її переслідувала згадка про світло, що згасало в очах Одріка-Саже, як вона подумки його називала. В його очах Еліс насамкінець бачила не жаль і не сум, а саме спокій, проте від цього їй не ставало краще й біль не зменшувався.

Та чим більше дізнавалася вона про все, тим швидше жах, який охоплював її в ті страшні останні хвилини, стирався з пам’яті. Минуле втратило свою владу над нею.

Вона знала тепер, що і Марі-Сесіль, і її син померли під уламками скелі й поховані десь у горах унаслідок потужного землетрусу. Поля Оті знайшли там, де його вбив Франсуа-Батист; біля його тіла цокав таймер до чотирьох детонаторів, невтомно наближаючись до нуля. Армаргедон, організований власними руками.

Коли літо перейшло в осінь, а осінь у зиму, Еліс почала трохи одужувати за допомогою Уїла. Час зробив свою справу. Час і обіцянка нового життя. Поступово болючі спомини блякнуть. Як старі фото, що їх ще пам’ятаєш, але невиразно, вони просто вкрилися шаром пилу в її пам’яті.

Еліс продала свою квартиру в Англії, а також тітчин будинок у Саллель-д’Од. Разом з Уїлом вона переїхала до Лос-Серес.

Будинок, у якому колись мешкали Алаїс, Саже, Бертранда та Хариф тепер став їхньою домівкою. Вони дещо додали до нього, зробивши зручнішим для сучасного життя, але дух місця залишили незмінним.

Як і хотіла Алаїс, таємниця Граалю в безпеці, захована тут у непідвладних часу горах. Три папіруси, які було вирвано з середньовічних Книг, також лежали десь під уламками скелі й валунами.

Еліс тепер розуміла, що доля обрала її, щоб завершити те, що зосталося незавершеним вісімсот років тому. Вона також збагнула, достоту як колись і Алаїс, що справжній Грааль полягає у любові, яка передається від покоління до покоління, у словах, що їх батько промовляє до сина, а мати до доньки. Правда живе повсюди — в камінні, у скелях, у мінливому візерунку гірських сезонів.

Ми не помираємо, передаючи з вуст в уста історії своєї минувшини.

Еліс не певна, що зможе передати це словами. На відміну від Саже, вона не є оповідачем історій, не є письменницею. Їй цікаво: може, для цього не треба слів. Назвіть це Богом або долею. Можливо, Грааль є надто важливою правдою, тож для нього не можна дібрати слів, чи то пов’язати з певним часом, місцем і контекстом за допомогою такого нетривкого явища, як мова.

Еліс кладе руки на підвіконня і вдихає тонкий аромат вечора. Дикий кмин, рокитник, легкий запах за день розпеченого каміння, гірська петрушка і м’ята, шалфей з полином, а також пахощі її власного трав’яного саду.

Її слава зростає. Все починалося з бажання продавати трави сусідам у селі й ресторанам, а перетворилося на прибуткову справу. Тепер більшість готелів і крамниць в окрузі, ба навіть деякі з Фуа та Мірпуа, мають продукцію