Читати книгу - "Лабіринт"

марки Epice Pellełier et Fille[228]. Прізвище своїх предків Еліс використовує тепер як власне.

Селища Лос-Серес досі немає на мапі. Воно надто маленьке. Проте невдовзі воно там з’явиться. Benléu[229].

Еліс почула, яку горішньому кабінеті замовкла друкарська машинка. Мабуть, Уїл пройшов на кухню, вийняв тарілки з буфета і хліб із комірчини. Невдовзі й вона спуститься вниз. Уїл відкоркує пляшку вина, й вони будуть пити, поки він готуватиме вечерю.

Завтра приїжджає Жанна Жіро — шляхетна і приємна жінка, яка вже стала частиною їхнього життя. По обіді вони разом підуть у найближче село і покладуть квіти до монумента, присвяченому вшануванню пам’яті видатного дослідника катарської історії та мужнього борця Одріка С. Беяра. На меморіальній дошці вирізьблено окситанську приказку, яку обрала Еліс.

Pas a pas se va luénh[230].

Пізніше Еліс сама піде у гори, де є інша меморіальна дошка, що вказує місце під горою, де він лежить. Власне, цього Саже завжди хотів. Кам’яна дощечка просто зазначає ім’я: САЖЕ.

Досить, аби його просто пам’ятали.

Фамільне дерево, перший подарунок Еліс від Саже, висить на стіні у кабінеті. Еліс зробила там три зміни. Вона додала дати смерті Алаїс та Саже, між якими різниця у вісімсот років.

Еліс також додала прізвище Уїла до свого і дату їхнього одруження. А наприкінці, на чистому тлі, вона написала ще один рядок:

САЖЕС ГРЕЙС ФРАНКЛІН — ПЕЛЕТЬЄ, 28 лютого 2007 —

Еліс посміхається і йде до дитячого ліжечка, де спить їхня донька. Її біленькі, сонні пальчики починають рухатися, бо дівчинка потроху прокидається. Еліс затамовує подих, коли дитя розплющує очі.

Щось муркочучи, вона цілує доньку в голівку й починає співати колискову старою окситанською мовою, що передається в їхній родині від покоління до покоління:

Bona nuèite, bona nuèit... Braves amics, pica mièja-nuèit Cal finir velhada Ejos la flassada

«Одного дня, — думає Еліс, — Сажес заспіває цю пісню своїй дитині».

Тримаючи доньку на руках, Еліс повертається до вікна. Вона розмірковує про те, чого навчить свою дівчинку. Вона розповість їй історії про минуле і про те, як усе починалося.

Алаїс більше не приходить до неї уві снах. Утім, коли при тьмяному світлі Еліс дивиться на прадавні піки і пасма гір, а також на долини, що простягаються далеко за обрій, вона відчуває минувшину повсюди навколо себе. Минуле обіймає її. Духи, друзі, привиди простягають до неї руки і шепочуть історії їхнього життя, діляться своїми таємницями. Мріючи про безперервність життя, вони поєднують її з усіма тими, хто стояв тут до неї, і з тими, хто ще прийде.

Удалині сходить білий місяць у барвистому небі, обіцяючи на завтра ще одну гарну днину.

Подяка

Протягом написання цієї книжки багато друзів надали мені свою підтримку, поради й допомогу. Безперечно, помилки викладення чи інтерпретації фактів є моїми і тільки моїми власними.

Мій агент Марк Лукас блискуче підтримував мене весь цей час, надаючи не лише редакторські поради, а й численні нотатки на жовтих стікерах! Дякую також усім іншим працівникам LAW за їхню натхненну працю, а також усім з ILA, особливо Нікі Кеннеді, що явила собою уособлення терплячості й допомогла обернути процес написання книги на справжнє задоволення.

У видавництві «Оріоні» мені дуже пощастило працювати з Кейт Мілз, чия легка редакторська рука, вправність та розважливість зробили цю публікацію дуже приємною; та Женев’єві Педж. Хочу подякувати також Малькольму Едвардсові та Сьюзан Лемб, що допомогли усе це розпочати. Дякую за важку працю, ентузіазм та енергію працівникам відділів маркетингу, зв’язків із громадськістю та збуту, зокрема Вікторії Зінґер, Еммі Нобл і Джо Карпентеру.

Дякую вам обом, Боб Еліот і Боб Кларк, з Чичестерського стрілецького клубу, що забезпечили мене чудовими порадами та інформацією щодо вогнепальної зброї, а також професорові Ентоні Моссу, котрий познайомив мене з середньовічною воєнною тактикою.

Доктор Майкл Браун, куратор відділу рідкісних рукописів у Британській бібліотеці в Лондоні, надав неоціненні відомості про середньовічні манускрипти, пергаменти та написання книг у тринадцятому столітті. Доктор Джонатан Філіпс, старший викладач середньовічної історії в «Роял Головей» при Лондонському університеті, був надзвичайно люб’язним, що дуже уважно перечитав надруковану роботу і надав цінні поради. Також хочу подякувати усім, хто допомагав мені в Тулузькій бібліотеці, а також у Національному центрі катарських студій у Каркассоні.

Дякую усім тим, хто працював разом з нами над створенням сайту — www.mosselabyrinth.co.uk — грунтованого на