Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Того вечора, поки вони вчотирьох сиділи довкола обіднього столу, Фергюсон тішився, бачачи, як добре Вівіан з матір’ю ладять між собою, наскільки швидко вони подружилися усього по кількох зустрічах, та обох жінок тепер пов’язували Гіл та їх захват одна іншою (скільки разів Вівіан заводила розмову про виняткові фотографії його матері?), а також тепер і він сам, переміщенний син своєї матері, що живе нині під дахом у Вівіан, і знову й знову по приїзді до Парижу мати казала, як вона вдячна Вівіан за те, що та про нього піклується, учиться разом із ним і стільки йому віддає, і за вечерею того вечора вона все це безпосередньо висловила самій Вівіан, дякуючи їй за те, що приглядає за її негідним хлопчиськом, і так, відказала Вівіан, Цей ваш пустун іноді буває надміру, вони удвох підколювали його, оскільки обидві знали, що він здатен таке витерпіти й не буде проти, бо він не лише не був проти, але йому взагалі-то подобалося, як вони його підколюють, і от посеред цього безтурботного марафону насмішок над Арчі йому спало на думку, що Вівіан тепер значно чіткіше розуміє, хто він такий, аніж його власна мати. Не просто вона трудилася разом з ним над рукописом його книги, не просто вони разом продиралися крізь сотню найважливіших книг західної літератури, та вона ще й знала все про його розколоте надвоє внутрішнє «я» і була, поза сумнівом, найбільш довіреною його наперсницею з усіх, які йому перепадали. Друга мати? Ні, не так. Уже надто пізно, ніякі матері більше не потрібні. Але що ж тоді? Більше, ніж друг, менше, ніж мати. Його жіночий близнюк, можливо. Та особа, якою став би сам, якби народився дівчинкою.

Останнього дня він зайшов до готелю «Пон-Руайяль» провести їх. Місто тим часом красувалося у своєму найкращому вигляді, краще нікуди, над головою – яскраво-синє небо, повітря тепле і ясне, із сусідських буланжерій випливають смачні запахи, на вулицях гарненькі дівчата, гудуть автомашини, пердять мопеди, увесь цей славний Гершвінів блиск Весни в Парижі, в Парижі сотні сльозливих пісеньок і техніколорних фільмів, та факт залишався фактом: він і справді був славним і надихав на дію, він справді був найкращим місцем на землі, і все ж, поки Фергюсон ішов пішки від житлового будинку на рю де л’Юніверсіте до готелю на рю Монталембер, навіть помічаючи небо, запахи й дівчат, він боровся з гігантським тягарем, який звалився на нього того ранку, з тупим і дитячим жахом перед тим, що йому доведеться прощатися з матір’ю. Він не хотів, щоб вона від’їжджала. Тижня не вистачило, хай навіть якась частина в ньому знала, що йому стане краще, коли вона поїде, що з нею він знову поступово перетворювався на немовля, і ось тепер звичний сум чергового прощання перетворився на передчуття того, що він її ніколи більше не побачить, що з нею щось має статися, доки їм випаде ще одна нагода бути разом, і це пробування стане для них останнім. Недолуга думка, сказав він собі, ось із чого складаються слабоумні романтичні фантазії, це сплеск підліткової екзистенціальної тривоги в найбільш ганебній формі, але думка тепер у ньому поселилася, і він не знав, як її позбутися.

Прибувши до готелю, він застав мати у вихорі суєти й збудження, вона надто захопилася поточним, і розмовляти з нею про похмурі передчуття невиліковних хвороб і смертовбивчих нещасних випадків часу не було, оскільки того конкретного ранку вона вирушала на «Гар-дю-Нор», вона їхала до Амстердаму, вона їхала з Парижу до іншого міста, до іншої країни, в неї починалася інша пригода, а тут до багажника таксі треба вантажити саквояжі й валізи, в останню мить зазирати до сумочки, щоби впевнитися, чи не забула вона пігулки Гіла від шлунку, треба роздавати чайові швейцарам і коридорним, дякувати їм і з ними прощатися, і вона, швидко й гаряче обійнявши на прощання сина, повернулася й попрямувала до таксі, та щойно Гіл відчинив перед нею дверцята і вона вже була готова сісти на заднє сидіння, – повернулася і з посмішкою послала Фергюсонові великий повітряний поцілунок. Будь хорошим хлопчиком, Арчі, сказала вона, і раптово те кепське відчуття, що його він носив із собою з самого ранку, зникло.

Проводжаючи поглядом таксі, що зникало за рогом, Фергюсон вирішив, що знехтує побажаннями матері і все ж таки виріже з книги цей пасаж.

Кепське відчуття зникло, та, як це довели події десять місяців потому, передчуття Фергюсона не були безпідставними. Прощальні події, якими вони обмінялися, якими він обмінявся з матір’ю шостого травня, і справді виявилися тим останнім разом, коли вони торкалися один до одного, і коли вона забралася на заднє сидіння таксі і Гіл зачинив за нею дверцята, Фергюсон більше її ніколи не бачив. Вони розмовляли по телефону: один дзвінок увечері його двадцятого дня народження в березні 1967-го, – та після того, як Фергюсон повісив слухавку, він і голосу її більше не чув ніколи. Ні смертельний нещасний випадок, ні хвороба, котрі Фергюсон науявляв собі, її не вразили, їх не сталося – на відміну від нього: з ним стався нещасний випадок на дорозі, коли він приїхав до Лондона святкувати вихід своєї книги, і це означало, що, коли він попрощався з матір’ю в Парижі 6 травня 1966 року, жити йому залишалося триста чотири дні.

На щастя, він не знав про жорстоку долю, яку для нього приберегли боги. На щастя, він не знав, що йому судилося мати про себе таку коротку статтю в «Книзі земного життя», а тому продовжував жити так, нібито попереду в нього ще тисячі завтрашніх днів, а не всього триста чотири.

Через два дня по від’їзді матері й Гіла до Амстердама Фергюсон відмовився йти з Вівіан та Лісою на якусь-то вечірку, коли дізнався, що туди ж запросили й Флемінга. Від вечора грошей і сліз минуло більше трьох місяців, і він давно вже пробачив Флемінгові будь-яку його провину в тому непорозумінні. Його й далі невідступно переслідували спогади про те, що він собі дозволив із Флемінгом, переконання, що в цьому винен він сам, в усьому винен лише він один, а оскільки Флемінг не примушував його чинити нічого такого, чого він сам відверто не був би готовий зробити, як же можна винуватити Флемінга в тому, що тоді між ними відбулося? Не Флемінг, а він сам, його власна ганьба, пам’ять про його ж зажерливості й падінні