Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

Розділ 52. Жорстокий блеф

Дарина Люта

січень 2013 року

Ми виїхали на шосе хвилин за десять. За ці довгі хвилини я все оберталася на всі боки, чекаючи погоні. Якось, після нервування останніх днів, не вірилося, що все закінчилося. Як усе? Ніхто не скасовував зникнення Тасі, трупа на снігу і хворої прихильності альфа-самця. Але все це відійшло на задній план через Юрка і цю їхню гру, яка так і не відбулася. З одного боку, добре, що її так і не було, з іншого відчула себе іграшкою в руках Кая. Якщо варто було просто сказати, що я його, то навіщо він мене мучив? От любить він над мною познущатися, помститися за це чортове зв'язування. І начхати, що я зовсім невинна в цьому! Ще принцом себе виставив, захисником. На ручках відніс, дав надію, що відчепиться. Але де ж він відчепиться, гад такий? Що в нього в голові коїться, не розумію! Його дії, його слова так плутають мене. Та ще тут таке... Чому Юра сказав, що вона не пахне? Він же казав, що це я для нього не пахну, через ритуал. Тоді чому Руслана теж? Із сестричкою явно щось не так. Чомусь ніхто не знає, що вона вовчиця, може вона не пахне, як вона? Але все одно після сьогоднішньої її витівки в інших виникнуть питання. Рятує лише те, що Юрку я точно не побачу деякий час, як я зрозуміла з усієї їхньої балаканини, у кожної зграї своя територія і переходити кордон вони просто так не можуть. Ось тільки його реакція на сестричку була дивною, як і те, що вона одразу застосувала до нього прийом з айкідо. Якось раз у дитинстві вона мені погрожувала жартома, що так само ось запустить мене в стінку. Щось її погрози стали аж надто жахливими, тож я часом кидаю на неї переляканий погляд.

— Хлопчики, висадіть нас на головній! — скомандувала сестра раптом, чим висмикнула мене з думок.

— Кай сказав... — почав було заперечувати Діма, ось тільки сестра чмокнула його у відкритий рот так голосно, що братик присвиснув.

— Ти мізки хлопцю не пудри, а то будеш, як Ринка, страждати, — з посмішкою вимовив братик, що викликало в мене згадати дитинство і ті часи, коли бійки у нас були на рівних. Не вже для нього жарт, вся та ситуація, в яку я потрапила?

— Та годі, який чоловік поруч зі мною буде страждати?! – засміялась сестриця, поки я старанно прикусила язик, щоб не сказати «любий».

Ми уже під'їжджали, так що сенсу підтримувати розмову не було. Руслана перша відчинила двері й вистрибнула на вкриту снігом головну площу. Нечисленні роззяви здивовано подивилися на нашу дивну компанію: одягнуту в декілька слів мене і майже роздіту сестру. Тільки тепер я задумалась над питанням, як їй не холодно в такому вбранні.

— Так я не про те, що він буде страждати, а про те, що ти будеш страждати, дурненька, — відгукнувся братик, на що вона грайливо відкинула копицю волосся за спину.

— Це я-то і буду страждати! – фиркнула самовпевнено сестра, і я відчула, що знову їй заздрю. Наче повернулася в дитинство, в якому я бігала за нею хвостиком і дуже хотіла бути подібною на неї.

Вродливіша, розумніша, друзів у неї завжди було багато, а чоловіки за нею як той барвінок в'ються, де б вона не пішла.. Така, як вона, ніколи не могла бути моєю подругою, єдине, що нас пов'язує це кровна. Я думала вона і сюди приїхала через гроші. Марго віддала їй велику суму, щоб заманити мене сюди, але що, якщо я не права? І причина у неї була зовсім інша? Я ж ніколи не питала на пряму, не хотіла почути неприязну правду.

Сестра сама відчинила двері машини з моєї сторони, та запитально втупилася на мене. Я не хотіла виходити, не хотіла повертатися в кімнату, пропахлу Каєм, не хотіла залишатися з нею наодинці. Щось у такому знайомому погляді мене налякало, і я все ж обережно зняла з себе ноги Кирила і поклала їх на сидіння. Рука сестриці нешкідливо стиснула моє передпліччя, і ми разом помахали руками хлопцям, коли ті від'їхали.

— Ходімо, — скомандувала сестра жорстко, зовсім не тим тоном, що розмовляла з чоловіками, і потягла мене за собою додому.

Наша квартирка зустріла мене теплом. Руслана одразу ж пішла на кухню ставити чай, бідкаючись, як вона сильно замерзла. Я залишилася стояти в коридорі, повільно знімаючи з себе шари одягу. Сестра в одній спідній білизні покрокувала повз мене у ванну, закинула сукню в прання.

— Обличчя вмий. Хто тебе взагалі фарбуватися вчив? Маєш вигляд років на тридцять, — фиркнула вона, глузливо проходячи назад на кухню. Стягла з себе зайвий одяг, накинула замість нього банний халат, одяг також сунула в прання. Відкрила кран із водою і втупилася в дзеркало над раковиною.

Моє відображення мене не вразило, косметика потекла, і я була ще страшнішою, ніж зазвичай. Підставила обличчя під кран і з силою почала відтирати туш зі щік. Умившись, та роздяглась, закрила кран і здригнулася від того, що сестра стояла за моєю спиною.

— Так і думала, ти тепер реагуєш на мене точно так само, як і на них, — насупилася сестриця.

— Може, пояснишся? — обернулася до неї обличчям, відчуваючи якесь дежавю. Після того випадку у ванній із Каєм я тут до пуття й не бувала.

— А що тут пояснювати? Ти мені винна, Дар! Ось і все! — знизала плечима дівчина, вдивляючись у дзеркало

— Я тобі винна? — втомлено перепитала в неї.

— Не можу тобі сказати більше, просто не можу. Але ти мені винна, тож будь добра, у відповідь хоча б не здавай мене своїм вовкам. А то дізнаються, що я вовчиця, яка не пахне вовчицею, не дай боже, й за мене будуть битися. Це тобі пощастило, що альфа вибрав, а в мене немає бажання, щоб за мною вовки натовпами бігали, — діловим тоном просвітила вона мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍