Читати книгу - "Вовк-тотем"

хитається, і його страх посилюється, від страху він починає знічуватись у кульку, схожу на їжака. Вовчик не їв і не пив, не волав і не бешкетував, не рвався й не кусався, а, ніби в’язень, якому стало млосно від хитавиці, раптом утратив усі сили до спротиву.

Чень Чжень був глибоко вражений, він їхав упритул до воза, міцно тримаючи в руках дерев’яну палицю, і так вони переїхали через кряж. Крізь шпарину в задній стінці клітки він бачив, що Вовчик продовжує нерухомо стояти з очима, повними жаху, трохи присадкувато й підібгавши хвоста, і дивиться на Ченя дуже жалісно, якимось напруженим і відстороненим поглядом, якого Чень ніколи в нього не бачив. М’язи Вовчика давно стомились, і в нього не було сил, до того ж його лапи були поранені, а з пащі все ще капала кров. Голова й погляд Вовчика все ще виглядали тверезими, однак при цьому він ніяк не наважувався лягти й відпочити. Здавалося, вовк має якийсь природний страх до відриву від поверхні степу й до повільної хитавиці воза. За півроку Чень так і не знайшов пояснення, хоча довго думав над тим, жодному з випадків незвичної й загадкової поведінки Вовчика.

Телята щодуху наздоганяли череду, і вози швидко й упевнено рухались уперед. А Чень, поки їхав верхи, мав час поміркувати, тож знову занурився в свої думки: чому це Вовчик, який щойно чинив такий лютий спротив, раптом так швидко змінився, ставши боязким і слабким? Це зовсім не відповідає характеру степового вовка. Невже в світі й справді не існує ідеальних героїв, а кожен з них має своє вразливе місце? Навіть степові вовки, яких Чень вважав найбільш прогресивними й ідеальними, мають недоліки в своєму характері?

Від цих думок у Ченя почала боліти голова, йому постійно здавалося, що Вовчик — це якась людина або якась інакша річ. Поки він дивився на нього й так міркував, йому раптом майнула думка про героя грецьких міфів Антея: невже степові вовки мають такий самий недолік, як і Антей — якщо його відірвати від його матері землі-Геї, що народила й виростила його, то його тіло втрачатиме силу? Його ворог Геркулес помітив цей недолік і знайшов вихід у тому, що підняв Антея в повітря й так задушив його. Чи не так і степові вовки — якщо їх відірвати від поверхні степу, від цієї матері, яка народила й вигодувала їх, їхні дивовижні сили зникають, і вони стають безпомічними? Невже степові вовки так сильно залежать і так глибоко прив’язані до своєї матері-степу? Невже саме вона дає їм силу й мужність?

Ченю майнула ще одна думка: чи не має своїм джерелом вовків ця міфічна історія про героя Антея та його матір Гею-землю? Дуже ймовірним видається ось що: греки-арійці, в жилах яких текла кров кочовиків, на ранніх етапах свого кочового життя також виховували вовченят. І коли їм доводилось перевозити їх, вони помітили цей недолік сірих, який так дивує людей і змушує їх глибоко замислитись. Отримавши з тієї ситуації підказку, вони й створили свій величний міф. А ідея, закладена в міфі про Антея й Гею, вплинула на дух і віру багатьох людей як на заході, так і на сході, навіть у заключній частині «Історії ВКП(б)»[170] наводиться ця історія як завершення до всієї книжки і як попередження більшовикам усього світу не відриватись від своєї матері — народу, інакше навіть ця потужна партія також буде задушена ворогами в повітрі. Чень давно міцно зберігав у пам’яті ту настанову в вигляді цього міфу, що містилася на останніх двох сторінках «Історії ВКП(б)».

Однак Чень навіть не міг подумати, що в монгольському степу він зможе зустріти джерело й прототип цього величного міфу. Хоча грецькі міфи виникли більше, ніж дві тисячі років тому, однак степові вовки до сих пір зберегли свій характер і свої недоліки. Степовий вовк — ця реліктова тварина, має надзвичайно велику цінність для розвідок у глибину духовних витоків і розвитку прогресивних націй людства. Чень також згадав герб Риму й зображених на ньому величну вовчицю й двох вигодуваних нею людських дітей — братів, яким згодом судилося заснувати Рим… Тож духовний вплив вовків на людей як на заході, так і на сході — безмежний. До наших днів ідеї, що несе в собі вовчий дух, продовжують указувати шлях прогресивним націям. Однак реальних вовків тепер безжально вбиває натовп невігласів…

Рана на руці Ченя знову почала нити, однак при цьому він не тільки зовсім не звинувачував Вовчика, а навпаки, був дуже вдячний йому за постійні підказки. Він будь-що мав виростити з Вовчика справжнього великого вовка, і той неодмінно мав залишити своїх нащадків.

Від своїх глибоких і далеких думок Чень Чжень вимушений був повернутися до реальності — а реальною перед ним постала наступна проблема: що робити далі, коли доведеться постійно переїжджати на осінньому та на зимовому пасовищах? Особливо коли Вовчик остаточно виросте, хто тоді наважиться переносити його на руках на віз? До того ж він уже не поміститься на возі, та вони й не зможуть завжди виділяти цілий віз для того, щоб возити вовка. Узимку їм окремо потрібен буде віз, щоб складати на нього м’ясо, тож їм просто не вистачить возів. А без кізяків, припасених на переїзд, як вони зможуть гріти воду й готувати їжу? Не будуть же вони постійно позичати їх в Ґасмаа? У Ченя всю дорогу на душі було неспокійно, в голові безладно тіснилися різні думки.

Коли вони з’їхали схилом униз, шестеро їхніх телят почули череду, тож швидко побігли великими кроками навздогін за іншими вервечками возів, що виднілись удалині, мов низки сезамового насіння.

Коли вервечка возів під’їхала до виїзду з нового літнього пасовища, назустріч їм виїхала, здіймаючи клуби піску й куряви, вантажівка марки ГАЗ. Не чекаючи, поки вози поступляться йому, ГАЗ з’їхав одним боком у кювет і так по краю дороги поїхав собі далі. Коли вантажівка порівнялась із возами, Чень