Читати книгу - "Вовк-тотем"

помітив у ній двох озброєних військових, кількох службовців із Комітету пасовища та одного вдягненого в монгольський плащ скотаря. Коли останній помахав йому рукою, Чень упізнав у ньому Доржа. Побачивши цього першокласного мисливця на вовків на відомому через зв’язок із полюванням ГАЗі, Чень відчув сильну тривогу. Поїхавши до першого воза, він спитав у Чжана Цзіюаня:

— А що, Дорж знову почав возити людей на полювання на вовків?

Однак Чжан Цзіюань сказав:

— Там же скрізь гори, а посередині — озеро й річка, вантажівка там не проїде, як же вони можуть їхати туди полювати на вовків? Напевне, вони їдуть на склади допомогти з переїздом.

Коли вони під’їхали до моріжка, з боку возів одного із загонів з’явився вершник на швидкому коні. Коли він трохи наблизився, хлопці впізнали в ньому Старого Біліґа. Старий, захеканий, але із залізним обличчям, запитав:

— Ви щойно бачили Доржа на тій машині, що проїхала?

Хлопці відповіли, що бачили. Тоді Старий сказав до Ченя:

— Ти поїдеш зі мною на місце старого табору. — А до Чжана Цзіюаня додав: — Ти поки що один поганяй воза, ми незабаром повернемося.

Чень стиха сказав до Чжана:

— Частіше обертайся й дивись на Вовчика, дивись на останній віз. Якщо Вовчик почне бешкетувати й щось на возі зламає, не чіпай нічого, зачекай, поки я повернуся.

Договоривши, він поспішив за Старим по дорозі, яку вони щойно проїхали. Старий сказав:

— Дорж точно повів тих людей полювати на вовків. Останнім часом його вміння вбивати вовків знайшло широке застосування. До того ж він гарно говорить китайською, тож став радником із питань полювання на вовків у виробничо-будівельному корпусі, а свою череду передав пасти молодшому брату, й тепер цілими днями роз'їжджає зі стрільцями в малих та великих машинах, полюючи на вовків. Він заприязнився з великими й малими чиновниками, а декілька днів тому возив на полювання керівників дивізії, і їм удалося підстрелити кількох вовків. Тож Дорж тепер став героєм полювання на вовків у цілій дивізії.

Чень Чжень запитав:

— Однак там же самі гори та річка, як же вони полюватимуть? Я не розумію.

— Один з конопасів приїхав, щоб повідомити мені, що Дорж повіз людей на місце старого табору. Я відразу ж здогадався, що він збирається робити.

— А що він збирається робити?

— На місці старого табору розкидає отруту й поставить капкани, — сказав Старий. — Старі, скалічені чи хворі вовки в Орхонському степу — бідолахи, вони самі не можуть здобувати собі їжу, а тільки підбирають маслаки в об'їдках великої зграї і з того живуть. Зазвичай вони ходять шукати й об'їдки людей та собак, і наїдаються з того, коли голодні. Щоразу, коли люди й худоба переїжджають, ці бідолахи біжать до місця колишнього табору й у купах сміття та попелу шукають щось їстівне. Вони викопують побиті цвіллю овечі шкури, смердючі маслаки, черепи й хребці овець, залишки їжі чи відцідженого молока, навіть закопаних у землю мертвих собак, хворих овець або корів чи телят, і їдять усе це. Старі скотарі в Орхоні знають це, адже іноді під час переїзду люди забувають на місці табору якісь речі, а коли повертаються туди, щоб розшукати їх, то часто помічають там сліди діяльності вовків. Скотарі вірять ламам, вони добрі й жаліють тих старих чи хворих вовків, які приходять до місць старих таборів шукати їжу, тож тільки одиниці з них можуть розсипати там отруту чи ставити пастки. А деякі старі люди під час переїзду навіть можуть навмисне залишати цим вовкам трохи якоїсь їжі.

Старий зітхнув і додав:

— Однак з тих пір, як сюди набігло приходьків, з часом вони також знайшли свій спосіб. У родині Доржа, починаючи від його батька, полюбляють під час переїзду залишити вовкам мертвого барана з отрутою всередині, й поставити капкан. А через пару днів повертаються туди, щоб добити й оббілувати вовків. Гадаєш, чому його родина продає більше всіх вовчих шкур? Того що вони не вірять ламам, не поважають вовків, і вдаються до будь-яких лихих витівок, навіть стали майстрами з убивства старих і скалічених вовків. От ти скажи, хіба вовки лихіші за людей?..

Старий був сповнений суму, його вуса тремтіли, коли він казав далі:

— Скільки ж вовків вони загубили останнім часом! Полювання також були успішними, тож вовки розбіглися хто куди й не наважуються більше показуватись, аби знайти собі їжу. У такому випадку, я думаю, коли бригада поїхала, навіть здорові вовки прибіжать до колишнього табору чимось похарчуватись. Дорж — ще більший злодій, ніж вовки… Якщо й далі так буде, орхонці більше не зможуть потрапити до Тенґера, а Орхону взагалі настане кінець.

Ченю нічим було розрадити Старого, який переживав, що належав до останнього покоління скотарів. Ніхто не може стримати злоякісного розростання землеробського населення, ніхто не в змозі перешкодити їм грабувати степ. Тож Чень Чжень не знав, як заспокоїти Старого Батька, й тільки сказав:

— Ось побачите, сьогодні я заразом поперекидаю всі капкани, які вони понаставляли!

Вони проминули хребет і поїхали до найближчого місця колишнього табору. Неподалік від нього вони справді побачили сліди автомобільних колес. Машина ж, яка їхала швидко, вже була по той бік схилу. Старий і Чень ще трохи наблизились до місця колишнього табору, однак не наважились необачно просуватись далі, побоюючись, щоб їхні коні не втрапили у який-небудь капкан і не зламали собі ноги. Тож вони спішились і Старий роздивився трохи, а потім, указуючи на купку золи, сказав:

— Дорж уміє ставити капкани! Подивись на цю золу — на перший погляд здається, що це вітер її розмів,