Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— То чого ж тобі не сподобалося, що я був ... милий із тобою, якщо, коли це робив Юра, тобі все подобалося? — при слові «милий» він торкнувся моєї руки, і я з переляку прибрала її.
Він розлютився і почав наступати, а я своєю чергою відходити.
— Чому ти тремтиш у моїх обіймах від жаху, а в його — від бажання? А? Що є в цього низькорослого, а в мене немає? — у його словах не було й натяку на те, що він не знав відповіді. Він просто знущався, знову злився, сам себе приводив у лють.
— Я не можу сказати, що в нього є, а чого немає в тебе — це тебе не стосується. Можу сказати лише те, що є в тебе, а немає в нього, — відповіла йому, намагаючись не дивитися в очі. Відступила до столу, далі відступати нікуди, хіба що кинутися тікати в кімнату, але це марно, зловить.
— Чому ж не стосується? — він стояв за крок від мене, уперши руки в боки. Дивився зверху донизу і в погляді одна злість.
— То ти не хочеш почути, чого немає в Юри, а в тебе є? — зробила як він, уникаючи відповіді.
— Хочу, — відповів він мені поблажливо, ось тільки погляд усе ще злий.
— Ти сильний, через це у тебе багато влади над навколишніми. Вона явно тебе по голові не раз ударила, тому ти говориш те, що думаєш, і чужа думка, як і почуття для тебе не мають ніякого значення! — поблажливо посміхаюся, як він. Мені й раніше подобалося його злити, виводити настільки, що він майже контроль над собою, але зрозуміла я це тільки зараз, дивлячись, як біліє його обличчя від злості. Навіть очей від нього відвести не можу, а в вухах шалено б'ється серце. Наче сама кров вирує у венах від бажання розізлити його сильніше. Може я мазохістка? Адже знала, що буде далі у відповідь на мої слова? Знала, але все одно продовжила його дратувати й навіть зробила крок назустріч.
— Твоя єдина над ним перевага — ти не брешеш, лиш не договорюєш. А ще ти робиш, а не тільки обіцяєш. Але от недоліків в тобі так багато, що всі мені не перелічити навіть до ранку, навіть якщо зараз почну. Та хіба це потрібно? Ти їх і так, напевно, знаєш, альфа-козел? Так який сенс порівнювати? І так зрозуміло хто з вас кращий.
Кай схопив мене за шию, стиснув волосся так, що стало боляче. Друга рука за талію притиснула до себе. Він хотів мене поцілувати, шалено хотів — упевнена. І я хотіла, дуже хотіла, щоб він це зробив. Уся справа в запаху чи в його гарячому тілі? Та це бажання не те, що я можу собі дозволити.
— Хоча ми нікуди не поспішаємо, і парочку недоліків можна одразу назвати: наприклад, надзвичайна жорстокість, — отруйно зауважила, замість того, щоб піти на поводу у швидкоплинної слабкості.
Його губи були дурманячи близько, та я в останній момент вивернула голову. Він тут же відпустив шию з волоссям, але не талію. В цьому жесті було бажання контролю, і щось ще, що заставило мене думати, що я його остання соломинка, за яку він чіпляється, навіть коли я його знову й знову відштовхую. Ми хворі на всю голову, адже рахуємо цю дивну розмову фліртом.
— Але найбільше мене бісить те, що ти не знаєш, чого хочеш, — врешті сказала з викликом зустрівшись з ним поглядом. Напевне я багато чого очікувала у відповідь почути, але не ще одної спроби змінити тему.
— А ти хочеш, щоб я хотів тебе? — з усмішкою вимовив він, і його рука повільно пройшлася хребтом від талії до шиї з явним інтимним підтекстом. Ні мурашки по всьому тілу, ні чисто котяче бажання підставити спину під його теплу долоню не змусили мене відступитись.
— А ти хочеш, щоб я хотіла тебе? — посміхнулася, знаючи, що його це розлютить. – От бачиш, ти не брешеш, тільки уникаєш відповіді!
Він заплющив очі й загарчав, утробно, страшно. Як кіт, якому наступили на хвіст.
— Ну що, тобі подобається, коли я поводжуся так? Думаєш, мені сподобалося, коли ти став поводитися по-іншому? — опустила голову і мимоволі притулилася чолом до його грудей. — Не плутай мене і мої почуття. Ненавидіти тебе набагато простіше, ніж любити.
Він прибрав руку з моєї талії, його плечі опустилися втомлено. Зробила крок назад і вперлася в стіл. Дивлячись собі під ноги, додала, розуміючи, що остання фраза була зайвою:
— Неважливо, навіщо ти все це затіяв, просто припини. Не обманюй мене так.
Мені хотілося піти, дуже хотілося. Його близькість дурманила, погляд у підлогу зовсім не допомагав. Він простягнув руку і торкнувся моєї щоки. Занадто ніжно, занадто владно, змушуючи подивитися на нього. По моїх щоках котилися злі сльози. Я злюся, в люті від того, що він не зупинив свою дивну гру.
А якщо це не гра? Чому ж тоді злюся, чому плачу?
Тому, що він дасть надію, яку відразу ж розчавить. А я не хочу знову відчувати цей біль! Не хочу згоріти, як мотиль на вогнищі! Обпалитись, думаючи про нього краще, ніж він є насправді. Бути знову розчавленню, втоптаною в бруд, розбитою дівчинкою в порваному синьому випускному платті! Я не хочу бути старою собою! Нехай він і не такий покидьок, як той хлопець з мого випускного, той мій чортів одногрупник… Але як, чорт забирай, я маю йому довіряти, після всього, що між нами відбувалося?! Мені вистачило й того, що з Юрою я носила рожеві окуляри, і це зіграло поганий жарт з моїми почуттями та надіями. Якби я була розумнішою, то набагато раніше зрозуміла, що не варто на когось надіятись, сприймати його гарне ставлення більше, ніж як дружнє. Можливо, якби я одразу зрозуміла, що Юрі байдуже на мене, моя закоханість минула б набагато раніше. Тоді б той покидьок не скористався моєю невпевненістю в собі, а я не була б настільки розбитою, брудною всередині, навіть зараз, хоча пройшли довбані роки! Так я б заслуговувала на щось більше, ніж ці не-до-відносини й нічого не значущий поцілунок від альфа-козла!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.