Читати книгу - "Жахослов"

з реквізитом. Робітники сцени. Поневолений Ґіньйоль. Чорна порожнеча зали для глядачів. Намальована пастораль, заляпана кров’ю. Жертви в очікуванні своєї долі.

Вона намагалася глянути вгору.

Морфо випустив її, і вона знов ковзнула по сцені, роздерши до крові бік, розірвавши костюм. Її шаль розв’язалася. Ковзання припинилося.

Мить, щоб перевести подих.

Нагорі, на шалено розхитаному містку, не помітний жодному оку, тривав бій між стрункою фігурою в капюшоні й білій масці й горилою Султаном, що обмінювались ударами у стилі французького боксу. На полі бою з’явився месьє Ерік.

Морфо глузливо поманив до себе Кейт.

На цьому етапі танцю апашів дівчина зазвичай підповзала навколішки до свого сутенера, щоб вимолити чергову дозу наркотиків. Маленьке дурне дівча намагалося вдарити його ножем, якого перед тим вихопила з-за підв’язки, але той зневажливо виламував їй зап’ясток, доки вона не випускала зброю.

Кейт витягла із чобота іграшковий стилет. Він був з ріжучим лезом, але без гострого кінця. Може, їй вдасться заклинити пружину?

Не встигла.

Маліта копнула її в стегно, підштовхнувши знову до Морфо.

Мортен розсміявся і заплескав у долоні. Вочевидь, він був великим поціновувачем цього номера. Його білявка знову дивилась на сцену, мов заворожена.

Якщо вона спробує вдарити Морфо ножем у груди, це не завдасть йому жодної шкоди.

Сповнена рішучості не померти на колінах, Кейт підвелася і на його закличний жест відповіла власним жестом, спонукаючи його до бійки.

Він дістав власний ніж. З рукоятки вислизнуло лезо. Не бутафорське.

Вона мигцем глянула вгору. Ласо месьє Еріка міцно стягувало шию горили. Кейт не наважилась затримувати погляд, боячись привернути увагу до шоу, що відбувалося над сценою.

Морфо видихнув струмок диму і потанцював їй назустріч.

Вона полоснула його по обличчю, зачепивши щоку лезом ножа. Удар був ріжучий, а не прямий, тож лезо не втягнулося. І хоч вона ледве дістала його, обличчям миттєво потекла кров і закапала на підлогу. Він гикнув і проковтнув власний недопалок. Кашляючи й задихаючись, він почав гатити себе в груди.

Цього разу їй вдалося нанести гарний сильний удар по його гомілці.

Ще більше оплесків.

– Обожнюю, коли вони опираються, – сказав Мортен, послаблюючи свій пасок. – Encore, encore![152]

Невдоволений тим, як усе обернулося, Морфо пішов на неї, наче боксер, виставивши перед собою руки. Якщо зараз він схопить її, то вмить переламає їй хребет об коліно.

Згори впала Султанова рушниця і вперіщила Морфо прикладом по голові. Чути було, як тріснув його череп. Єдине око залилося кров’ю і застигло. Він рухнув, наче мішок із цеглою. Ударившись об підлогу, рушниця вистрілила. Маліта скрикнула – куля пробила їй литку. «Герцогиня», від якої смерділо, наче з каналізації, вхопила її за волосся і потягла за лаштунки. Жіночий вереск лунав дедалі гучніше.

І цієї миті сирітки кинулися тікати – що було дуже слушно. Прослизнувши між ногами робітників сцени, вони почали бігати зиґзаґами, уникаючи потрапити комусь до рук. Далі Анрієтта й Луїза чкурнули крізь засліплений оркестр. Музиканти здіймали лемент, падаючи зі своїх місць, а тоді музика обірвалася, і на сцені почалась товкотнеча. В усій цій метушні діти щасливо зникли за сценою.

Кейт побажала їм успіхів, сподіваючись, що наступного разу їм більше поталанить із вибором цирку.

Тепер уже всі як один дивилися вгору. Кейт відчула запах парафіну.

Месьє Ерік знову сховався в тінь.

Султан повільно, ривками опускався на сцену на мотузці, затягнутій у нього на литці. Він смикався в повітрі, з громіздких волохатих рукавів стирчали людські долоні. Він трусив головою, наче намагаючись скинути маску. Він волав безліччю голосів – здавалося, що його крики лунають з усіх кутків глядацької зали. Краплі рідини падали на клейонку. Горилу було цілком вимочено парафіном.

– Що це? – скрикнув Прадьє.

– Це По, – вискнув Ґіньйоль. – «Казка про Жабеня»!

Колись месьє Ерік з’явився на балі-маскараді в масці Червоної Смерті з оповідання Едґара Аллана По. Подібно до Ґіньйоля, який вписав доктора Смоля і професора Перро до сценарію своєї вистави, директор агенції «Привид Опери» був палким прихильником цього похмурого, моторошного американського поета. Особисто Кейт віддавала перевагу Волту Вітмену.

Вона пригадала історію Жабеняти. Ображений блазень розігрує жорстокого короля і його придворних підлабузників, обманом змушуючи тих перевдягнутись орангутангами, обвалює у смолі й клоччі, а потім підпалює їх…

Тонка стрічка вогню збігла по мотузці вниз і підпалила хутро просякнутого парафіном чоловіка-горили. Султан устиг лише скрикнути, як був уже цілком охоплений вогнем. Горіле хутро наповнювало зал смородом. Пронизливий вереск сповнив приміщення й обірвався, щойно людина-мавпа вдихнула полум’я в легені. Він хвицав ногами і корчився, гойдаючись, мов маятник…

…а тоді мотузка перегоріла. Султан упав на підлогу, ламаючи під собою дошки. Бутафору вистачило холоднокровності схопити воду й облити нею покійника. Вогонь із шипінням згас. Дим і пара клубочилися над тілом. Прадьє, телепень, захоплено гиготів, приймаючи все це за частину вистави.

Дю Руа підвівся. Він мав спокійний вигляд, лише на його чолі здувалися вени.

Він роззирнувся в пошуках примари, що зруйнувала виставу, а тоді – охоплений раптовою підозрою – обернувся до своєї сусідки під вуаллю. Кейт була не єдиною, хто забув, що Кларі Вотсон довіряти неможна.

Дю Руа вийняв із внутрішньої кишені маленький пістолет. Дамської моделі. Тицьнувши ним у підборіддя жінки в мантії, він зірвав з неї вуаль.

На господаря Червоного Кола дивилося обличчя, якого він не знав.

Юкі Кашима скинула плащ із капюшоном. Вона була вдягнута у своє кімоно.

І навіть мала при собі парасольку.

– Сюрприз! – зловтішно вигукнув Ґіньйоль.

Обрані гості відсахнулися від Юкі. Кожен відчув, що добром це не закінчиться.

– Шукайте жінку, – промовив Ґіньйоль.

Мортенова коханка стягнула з голови жовтувату перуку, розсипавши по плечах руде волосся.

Отже, Юкі була Кларою, а Клара – білявкою.

Лише Кейт виступала під власним іменем – щоправда, у вуличному вбранні.

– Хай би ким ти була, – промовив дю Руа, – ти зараз помреш…

Він відступив на крок і випростав руку, націлюючи пістолет. Дуло було за дюйм від носа Юкі.

Швидше, ніж могло помітити око, Юкі вихопила з парасольки меч і зробила сильний, але елегантний пас.

Дю Руа глянув на червону лінію впоперек зап’ястка. Насупивши брови, він намагався тиснути гачок. Нервові волокна були перерізані, і імпульс від мозку не міг досягнути пальців. Спантеличений, злегка роздратований, він не встиг навіть відчути болю.

Відокремившись від зап’ястка, його рука зісковзнула й зі стукотом впала на підлогу, випустивши пістолет.

Кров хлинула фонтаном… Юкі обачливо відступила вбік.

– Музиканти, – різко вигукнув Ґіньйоль. – Фрагмент тринадцять, andante.

Оркестранти поправили пов’язки і повернулися на місця, узявши