Читати книгу - "Чарунки долі"

навіть зумовлює його відмову від власної релігії.

Герой роману Гюїсманса «Навпаки» Жан дез Ессент усамітнюється у власному будинку й зосереджується на деталях його облаштування. У романі немає подій і дій. Це не дієве життя, а отже, чи воно взагалі є життям людини? Лише одного разу дез Ессент вирішує покинути власний будинок, аби здійснити подорож. Але виявляється, що він здатний доїхати лише до вокзалу й повернутися до свого застиглого світу. Його релігією стає декор. Важливим є не так зміст книжок, як їхнє оформлення, не так споживання алкогольних напоїв і сп’яніння від них, як вишуканість облаштування бару й форма пляшок, келихів і чарок. Насолода від затримки реалізації бажання сягає кульмінації.

Це дуже схоже на порнографію, головними знаряддями якої є телескоп анонімності й мікроскоп деталізації.

Порнографічність — це маніакальна зосередженість на деталях. Порнографія — це втрата загальної картини. Ця втрата навмисна. Весь світ стискається до окремої локації, у якій відбувається статевий акт, а статевий акт стискається до окремих частин тіл моделей. Мікроскопічна деталізація в парадоксальний спосіб зумовлює телескопічну анонімність.

У романі Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття», який повністю просякнуто еротикою, є лише одна справді порнографічна сцена. Причому вона відбувається з Терезою, мабуть, найменш еротичним персонажем твору. Тереза намагається подолати своє хворобливе ставлення до постійних еротичних пригод коханого чоловіка Томаша. Вона прагне чи то помститися, чи то звільнитися, а радше примиритися з адюльтером як із чимось неістотним, з чимось, що не загрожує її коханню. Заради цього вона погоджується на секс із незнайомцем. У його квартирі для неї все чуже і відразливе. Вона автоматично відповідає на його пестощі. Її збудження починається з того, що вона бачить чужий член неприпустимо близько до родимки над власним лоном. Спочатку це викликає ненависть, але потому — оргазм.

Отже, порнографія — це зачарованість деталями. З огляду на це стає зрозуміло, чому роман Вітольда Ґомбровича «Порнографія» починається із психологічного портрета головного героя Фридерика, створеного через опис найдрібніших, ледь помітних порухів і жестів або навіть утримань від них: «Йому подали чай, він випив його, але на блюдці лишилася грудочка цукру, тож він простяг руку, щоб узяти цукор, та, мабуть, визнав цей порух за недостатньо обґрунтований, тож руку відсмикнув; вочевидь, це видалося йому ще недоречнішим, тому він знову простяг руку і з’їв цукор, з’їв, мабуть, уже не задля приємності, а тільки щоб не поводитися недоречно… щодо цукру чи щодо нас? Аби якось вийти з незручного становища, він кашлянув, а щоб обґрунтувати свій кашель, вийняв носовичка, але витерти носа не наважився, тільки здвигнув ногою. Цей рух ноги, здавалося, приніс йому нові ускладнення, тож він узагалі затих і знерухомнів»[32]. У цій сцені немає й натяку на секс, але вона виглядає вкрай порнографічно. До речі, роман загалом, попри назву, навряд чи можна назвати зразком порнографії. У звичному сенсі цього слова ми на неї там майже не натрапляємо.

У французькому фільмі «Порнограф» головний герой, режисер порнофільмів, виглядає дуже кумедно через своє серйозне ставлення до зйомок. Сцени, в яких він намагається донести до порномоделей свій задум або знервовано вимагає прибрати музику, що супроводжує зйомку чергового акту злягання, комічні. Але справді порнографічним виглядає епізод цього фільму, в якому взагалі немає порнографії як такої. Головний герой сидить в одній із паризьких кав’ярень. Раптом він помічає жінку, яка йде повз. Вона не молода й приваблива не молодим тілом і обличчям, а чимось іншим. Він швидко підводиться і прямує за нею. Вона йде вулицями міста. Він переслідує її, залишаючись непоміченим. Нарешті вона підходить до дверей якогось будинку, відмикає двері й заходить усередину. Він встигає прослизнути за нею, поки двері не зачинилися. Вона відчиняє двері квартири й заходить до неї. Він так само встигає зайти за нею непоміченим. Дзвонить телефон, вона бере слухавку й починає з кимось розмовляти. Він заходить до іншої кімнати. Там стоїть стіл. Він бере з нього якусь дерев’яну іграшку. Коротко роздивляється її, потім кладе на місце. Бере і швидко переглядає якусь книжку, потім іншу. Ми чуємо її розмову по телефону. Це набір фраз, зрозумілий лише в якомусь контексті, якого ми не знаємо. Він кладе книжку на стіл і схрещує руки на грудях. Цієї миті ми чуємо фразу жінки із сусідньої кімнати, зрозумілу без будь-якого контексту: «Я раптом відчула самотність». Він підводиться, заходить до неї. Вона, відчувши присутність когось за спиною, перериває розмову й рвучко обертається. Він вибачається і йде геть.

Сексу між ними не сталося. Він лише на мить увійшов до її оселі, побачив найдрібніші елементи її інтимного життя, не розуміючи загального контексту, який надає їм сенсу. Телескоп анонімності й мікроскоп деталізації спрацювали водночас. І вона раптом відчула самотність.

Порно, що стало єдиною формою сексуальності, — це самотність. Квінтесенцією самотності є смерть. Адже все в цьому житті ми робимо разом, і навіть народжує кожного з нас інша людина. Лише вмирати доведеться самотужки.

Уельбек дивиться на всю європейську культуру крізь призму сексуальності, розчиняє європейську сексуальність у порнографії й ухвалює вирок усій Європі. Утім, порно — це не реальна сексуальність, а сексуальне фентезі, в якому можна вигадати все, що заманеться. Порно — це казка для дорослих. Люди люблять казки, але живуть у реальному світі. Секс не кращий і не шляхетніший, а складніший за порно. У реальному житті ми майже ніколи не можемо сказати одне одному: «It’s just porno nothing personal». «Кінець Європи», що його вигадав Уельбек, — це кінець страшної порно-казки, а життя Європи, сподіваюся, триватиме й надалі.

Вічне місто, жертва й імперія

— Скажи-ка, дядя, ведь не даром

Москва, спаленная пожаром,

Французу отдана?

Михаил Лермонтов, «Бородино»

У російській історичній свідомості важливу роль відіграє образ жертви. Одним із головних втілень такої жертви є