Читати книгу - "БотакЄ"

- зараз вони підуть на засніжені обвітрені скелі і лізтимуть двома немаркованими маршрутами без жодного страхування догори. Той, хто вернеться, залишиться з дівчинкою. Незважаючи на всі страхи, була впевнена, що лиш у такий спосіб переможе Франциска (вони зовсім не подумали, що можуть не вернутися обоє, і нічого нікому не сказали, залишаючи малу в колисці).

Ледве добрели снігами до скель. Зняли кожухи, випили по півпляшки джину, поцілувалися і рушили.

17. Франциск уперше мусив стати справжнім альпіністом (чи вперше мені вперше - подумав він). Тому злазив із вершини кілька годин; виявилося, що затверділий сніг навіть поміг йому - на голому камені він би не втримався. Йому було страшенно прикро, але поховати Анну він зміг лише в червні, коли сніг в ущелині розтопився.

Друга стара фотографія - Арджелюджа, 1892

1. Гола жіноча спина закінчується широким чересом, нижче череса - лише смужка чорної тканини. На дуже схиленій уперед шиї - тонка риска грубих коралів. Голови вже не видно. Руки опущені вниз, але зігнуті в ліктях. Торс трішки скручений уліво, тому видно лише чотири пальці, якими права рука тримається за передпліччя лівої. Спина виглядає майже трикутною - такі широкі рамена і вузька талія. Між верхнім краєм череса і білою шкірою - трохи вільного місця. Виразні лопатки і верхівки ключиць. Нижче від шиї випирають чотири горбики хребців. Там, де вони закінчуються, починаються дві смуги надутих м’язів уздовж середини спини. Ближче до талії відстань між ними найменша, а глибина яру - найбільша. Клавіатура ребер просвічується лише зліва і то - радше вже не на самій спині, а на боці. Але там, де грудна клітка закінчується, починається вгнута затока талії, лінія якої знову виходить до попереднього рівня на початку таза.

Зважаючи на контраст білої спини і чорного череса, неважко переконатися, що сонячне освітлення максимальне. Хоч ледь помітна тінь утворилася лише між м’язами на хребті.

2. Спина знята зблизька. Справа від неї в глибині кадру видно маленького коня, який стоїть значно далі від камери. Коник-гуцулик досить старий - кращого тоді не залишилося після державної бранки коней до Боснії, - але дуже сохранний. Замість сідла - вузький довгий ліжник.

3. Свого першого літа Франц із Анною ходили на Кострич оглянути панораму Чорногори. День був сонячний, і вони бачили весь хребет - Петрос, Говерлу, Брескул, Пожижевську, Данциш, Гомул, Туркул, Шпиці, Ребра, Томнатик, Бребенескул, Менчул, Смотрич, Стайки, трохи Свидовця - Близниці і Татульську, далі - Братківську, Довбушанку, Явірник. Ззаду були Ротила, Біла Кобила і Лисина Космацька.

Дорогою назад, за Арджелюджою, Анна зняла сорочку і постоли, лишилася в самих чоловічих гачах. Йшли догори попри Прут. Час від часу сходили до річки попити води. Річка була така мала, що Анна клала руки просто на дно і так опускалася до води, занурюючи ціле лице. Кінчики грудей хоч і зближалися до неспокійної поверхні, але залишалися незамоченими. Лише важкий сипаний мосяжний хрест із примітивним натяком на розп’яття калатав об каміння. В такі моменти Франц садив Анні на спину зозульку, жучок оббігав крапельки поту, лоскотав шкіру, а Анна навіть ворухнути не могла рукою.

Після купелі вони цілувалися, аж поки губи цілком не висихали. Бо все мокре висихає. Шкіра пахла холодними водоростями в теплих ріках між теплим камінням під теплими вітрами з-понад засніженої Говерли. Якби їм удалося запам’ятати це тілесне відчуття так, щоб будь-коли могти його точно згадати, то почуття щастя було би постійним.

Тоді вони ще багато й охоче говорили. Франц думав - як змінюється все, на що варто дивитися, коли це є кому показати.

Коник ніс тільки грушеву скриньку з фотоапаратом і яворову берівочку, наповнену ялівцівкою, і ні разу не зайшов у воду напитися.

4. Коли Франциск у грудні 1883-го вернувся зі скель сам, то, перш ніж погодувати дитину, випадково натрапив, шукаючи алкоголю, на ту саму берівочку. Ялівцівки лишилося десь півлітри, і він заразом випив недопите вдвох. Тоді вийняв з-поміж ляруссів цю світлину, засунув її між два прямокутники шкла, викинувши якийсь рисунок, і назавжди поставив на своєму робочому столі.

Розтовк у моздирі горстку сушених афин, залив їх теплою водою з медом і взявся годувати Стефанію. А вранці пішов до священика і сказав записати доньку в церковних книгах Анною.

5. Себастян вирішив, що буде правильно покласти фотографію Францові у трунву (він не міг знати, що на світі вже є хтось, кому її потім завжди бракуватиме). Тому вона, мабуть, не збереглася.

Спокуси святого Антонія

1. Маленькій Анні Непрості подарували мініатюрну фіґурку святого Антонія. Антоній у повний зріст, у чернечій сутані, в одній руці тримає лілії на довжелезному стеблі, на другій - дитина. Незважаючи на розмір, Антоній виглядав як справжня статуя, коли Анна лягала головою на підлогу, а фіґурку ставила трохи далі, або - знову ж з підлоги - стояв на самому краєчку стола. Особливо вражали його бездоганно передані риси обличчя.

Непрості казали, що Антоній виліплений із розтопленого свинцю, який перед тим був кулею. Фіґурка жила в металічному циліндрі, в яких солдати тримають цидулки зі своїм ім’ям і адресою родини. Анна носила той патрон на задовгому дротяному ланцюжку на шиї. Від постійного тертя міді зі шкіри ніколи не сходили зелені плями. Франциск уважав, що то не шкодить. Коли була особливо гарна погода, Анна виводила Антонія на прогулянку. Вона виймала його з капсули і провітрювала десь у траві. Коли ж закривала назад, то вкладала всередину ще й невеличку квітку - фіалку, стократку, пелюстки сливи або липовий цвіт, щоб Антонієві було чим дихати.

2. Вона сама дуже гарно пахла. Найбільше Франц любив, коли Анна засинала в нього на столі. Він ще трохи працював, більше дивлячись на сплячу згорнену доньку, а потім вилазив на стіл, клав під голову книжку, обнімав Анну і довго дихав видихнутим нею повітрям. Він гладив її голову, і часом вранці Анна прокидалася з густими тонкими і короткими подряпинами на лиці - якась затверділа шкірка на Францискових пальцях дерла її тіло.

3. Франциск був переконаний, що не може бути кориснішого заняття, ніж споглядання доньки. Щодня він бачив тисячі бездоганних кадрів, але чомусь не наважувався використовувати камеру. Тому запам’ятовував їх із таким зусиллям, що іноді ловив себе на думці - так далі не можна. Бо часто бувало так, що ввечері він не міг згадати, що ще