Читати книгу - "Молдавські народні казки"

заручини, — через рік має бути весілля.

Півчоловік тішився, царівна сиділа в кімнаті засмучена — ніяк не могла забути Зелен-Василька.

Тим часом старенька Зелен-Василькова мати журилась-журилась за сином та й кинула своє вбоге господарство і рушила його слідами. Стежка, якою вона йшла, квітла васильками. Саме того дня, коли царівна з Півчоловіком добулися царського палацу, мати знайшла мертвого сина. Чайкою забилася вона над синовим тілом. А поблизу саме снували мурашки — носили собі харчі на зиму. Раптом одна мурашка накинулась на іншу і відгризла їй голівку. Третя мурашка підповзла до мертвої, притулила їй голівку до тулуба, тричі потерла листком василька, і мертва мурашка ожила. Здивована мати вчинила так само, як мала мурашка. Очуняв Зелен-Василько і, вгледівши матір, дуже зрадів. Розповів їй про бій із драконами, з Півчоловіком, а тоді сказав:

— Ідіть, мамо, додому, а я подамся шукати Півчоловіка і знову стану з ним до бою.

Засмучена мати пішла додому, а Зелен-Василько рушив на захід. Ішов він від зорі до зорі, поки дійшов до хатини. На віконечку хатини блимав вогник.

Раптом біля порога загавкав собака, а жіночий голос з хатини проказав:

— Коли ти добра людина, то заходь, коли зла, то йди собі мимо. Мою хатину стереже пес із залізними пазурами та крицевими зубами, він умить роздере тебе на шматки.

Зелен-Василько увійшов до хатини, вклонився самітній жінці і розповів їй про свої знегоди. Послухала жінка та й каже:

— Заночуй у мене, а вранці я тобі скажу, де ховається Півчоловікова сила, і ти його подолаєш у борні.

Та жінка звалася П’ятниця. Вранці вона встала і скликала птахів зі всього світу, нагодувала їх і спитала, де зараз Півчоловік.

— Нічого про нього не чули й не знаємо, — хором відповіли птахи.

П’ятниця розбудила Зелен-Василька і сказала:

— Йди весь час на захід, поки знайдеш мою сестру. Може, вона щось знає про Півчоловіка, а я тобі нічим не можу зарадити.

Зелен-Василько знову рушив у дорогу. За два дні він завітав до сестри П’ятниці і розповів про своє горе. Та теж звеліла почекати до ранку. На світанку вона скликала птахів зі всього світу і запитала, чи знають вони, де зараз Півчоловік.

— Нічого не знаємо! — загомоніли птахи, — Але між нами немає голуба. Може, він щось знає.

Незабаром прилетів голуб і сказав:

— Півчоловік зараз живе у царському дворі, заручився з царівною, за рік має бути весілля. Цар шукає музик. Я ось приніс, чарівну сопілку, котру знайшов у лігві драконів, може, комусь знадобиться. Про Півчоловікову силу мені відомо з його власних слів. Якось він розповідав, що його сила ховається на схід сонця від царського палацу. Щоб дійти туди, треба подолати дев’ять перешкод. За першим же селом дев’ятої перешкоди стоїть Крута гора, на якій пасуться вівці. В ущелині тієї гори живе кривий заєць. У шлунку того зайця є золоте яблуко, в яблуці — дев’ятеро черв’яків. У тих черв’яках і ховається Півчоловікова сила. Хто туди добудеться і знищить черв’яків, той і вб’є Півчоловіка.

Голуб злинув у небо і розтанув у синій далині.

Сестра П’ятниці негайно розбудила Зелен-Василька і сказала:

— Візьми чарівну сопілку і йди до царського палацу. Там живе Півчоловік. Дійдеш туди, перекажи цареві через його охоронців, що хочеш грати на весіллі. Цар шукає таких музик, щоб від їхньої музики гори затанцювали. Коли домовитесь про платню, йди на схід сонця, поки подолаєш дев’ять перепон. У першому ж селі за дев’ятою перепоною наймися чабаном. Поженеш пасти вівці на Круту гору, побачиш у тій горі глибоку ущелину, заграєш перед нею на сопілці. З ущелини вибіжить кривий заєць і кинеться в танок. Убий його. В шлунку зайця знайдеш золоте яблуко, в нім — дев’ятеро черв’яків. Там ховається Півчоловікова сила. Як знищиш черв’яків, тої ж миті загине й Півчоловік, а царівна стане твоєю. Але шлях твій буде повний небезпек. Жахливі грози, бурхливі ріки заступають дорогу до Півчоловікової сили.

Зелен-Василько поцілував жінці руку, подякував за пораду і рушив до царського двору. Діставшись до палацу, переказав цареві, що хоче грати на весіллі. Цар звелів пустити музику, запитав про платню та на чому той грає.

— Граю на сопілці, — сказав Зелен-Василько, — від моєї музики танцюють трави і дерева, танцює геть усе живе на світі.

— Такі музики, як ти, можуть грати лише вівцям, а не на царськім весіллі, — засміявся цар. — Ану, заграй, побачу, на що ти здатний.

Дістав Зелен-Василько чарівну сопілку і заграв.

Чарівні звуки розбудили все навколо. Затанцював не лише цар із челяддю, а й трави та дерева, і навіть придорожнє каміння. По тому цар запросив Зелен-Василька музикою на весілля. Хлопець попросив дозволу побачити наречену, але цар відмовив:

— Побачиш її на весіллі.

Зелен-Василько рушив на схід сонця, до Крутої гори. Довго він ішов, подолав усі перешкоди, лише при дев’ятій схопилася така буря, якої світ іще не знав. Раптом перед Зелен-Васильком виросла водяна стіна, а по воді пливли величезні чорні гадюки. Хоч як було страшно, але Зелен-Василько шубовснув у воду. Велика рибина кинулась на нього, щоб проковтнути. Відбиваючись від рибини, Зелен-Василько загубив чарівну сопілку. Вибрався він на берег, набрав у груди повітря і пірнув у розбурхані хвилі. Тільки того й чекали чорні гадюки. Миттю підпливли вони до витязя зі всіх боків. Та Зелен-Василько знав, що гадюки