Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

раптом помітив, що двері прочинені. Як правило, це означало одне з двох: або всередині не лишилося нікого живого, щоб їх зачинити, або… на вас чекають, коли не чигають. Лаккеєві не сподобався жоден із тих варіантів.

Лаккей обережно увійшов. Попід стінами помешкання стояли відкриті картонні коробки. З-під пінопластової упаковки стирчали пачки батарейок і пожежні костюми. Скрізь по підлозі валялися пачки банкнот.

— Ти — друг?

Запитання поставив Каррере.

Він сидів у завеликому кріслі й тримав на колінах якусь зброю. Лаккей повільно рушив до господаря. Найперше правило бою — жодного супротивника не можна недооцінювати.

— Не хвилюйтесь, будь ласка.

Парижанин підніс зброю, руків’я якої призначалось явно для куди меншої долоньки. А в кого бувають маленькі ручки? У дітей і в представників Чарівного Народу.

— Я спитав, ти — друг?

Лаккей тихенько підвів свого пістолета.

— Не треба стріляти.

— Стій! — звелів Каррере. — Я й не збираюсь стріляти в тебе, а тільки, можливо, сфотографую. Зробити так звелів мені Голос.

У Лаккеєвім вусі пролунав Холлін наказ:

— Підійди до нього ближче. Мені потрібно побачити його очі!

Лаккей запхнув пістолета в кобуру й ступив ще крок.

— Розумієте, тут ніхто не повинен постраждати…

— Зараз я збільшу зображення, — повідомила його Холлі. — Може, трохи запече в оці.

Крихітна камера на зіниці задзижчала, і враз Лаккеїв зір посилився вчетверо. Тілоохоронцеві тільки б радіти такому поліпшенню зору, коли б не різкий удар болю. Лаккей часто заморгав, намагаючись зупинити потік сліз, що ринули йому з ока.

А тим часом Холлі, сидячи в кабіні шатла, уважно вивчала Люкові зіниці.

— Він перебуває під дією гіпнотичних чарів, — нарешті зробила висновок ельфиня. — Причому його зачаровували кілька разів. Бачиш, його райдужка з країв ніби потріскалась? Якщо людину часто гіпнотизувати, вона може й осліпнути.

Артеміс теж уважно роздивився зображення.

— Але ж і нам доведеться навести на нього чари. Чи це безпечно?

Холлі здвигнула плечима:

— Це не має значення, бо він уже й так зачарований. Нині цей індивід виконує чиїсь накази, зовсім цього не усвідомлюючи.

Артеміс раптом вихопив у неї мікрофон:

— Лаккею! Забирайся звідти! Негайно!

Але тілоохоронець навіть не ворухнувся. Будь-який різкий його рух міг виявитися останнім.

— Лаккею, — сказала Холлі, — слухай мене уважно. Він навів на тебе великокаліберного низькочастотного бластера. Ми називаємо його «скік-поскік». Розроблено цей «скік-поскік» спеціально для перестрілок у тунелях. Якщо Люк натисне на гачок, лазерний промінь буде все відбиватися й відбиватися від стін, аж поки не влучить у когось із вас двох.

— Розумію… — пробурмотів Лаккей.

— Що ти сказав? — підозріло спитав Каррере.

— Нічого. Просто я терпіти не можу, коли мене фотографують.

Тут показала зуби Люкова жадібність.

— Мені подобається годинник у тебе на зап’ясті. Зразу видно, що дорогий. Це «ролекс»?

— Та який там дорогий! — заперечив Лаккей, який категорично не хотів розлучатися з комутатором. — Дешевинка. Просто сміття та й годі.

— Віддай мені годинника!

Лаккей розщебнув чорного ремінця на зап’ясті.

— А якщо я віддам вам годинника, ви розкажете мені все про ці батарейки?

— Так це ти! Ось зараз вилетить пташечка! — заверещав Каррере, запихаючи неслухняного пухкого пальця в замалий отвір спускової скоби й щосили натискаючи на гачок.

Наступна секунда Лаккея сповільнилася до швидкості слимака, так ніби тілоохоронець опинився у колі спиненого часу. Мозок солдата вмить увібрав усі дані й проаналізував усі можливості. Пальця Каррере вже не зупинити. Ще мить — і лазерний заряд помчить у бік Лаккея, а тоді почне відскакувати від стін, аж поки обидва, Каррере і Лаккей, загинуть, у такому становищі від пістолета не було жодної користі. Удатися до захисного екрану «відбий-промінь»? Але сфера з двометровим діаметром не захистить двох дорослих чоловіків…

Тож буквально в останню частку секунди, що лишилася Лаккеєві, тілоохоронець знайшов вихід зі становища. Якщо та сфера здатна відбити лазерний заряд, то, можливо, вона зуміє і втримати його в собі? Лаккей натис на малесеньку кнопочку й шпурнув невеличкий прилад у напрямку бластера.

Сферичний екран розкрився за якусь наносекунду до пострілу — й поглинув лазерний промінь, що вирвався зі зброї Люка Каррере: триста шістдесят градусів захисту. Яке то було видовище! Справжній феєрверк усередині великої бульбашки. Яскраві промені танцювали всередині сфери, відбиваючись від її вигнутих стінок.

Каррере заворожено витріщився на видовище, й Лаккей скористався хвилинною неуважністю горе-нишпорки, щоб його обеззброїти.

— Запускай двигуни, — прохрипів тілоохоронець у закріплений на горлі мікрофон. — За кілька хвилин сюди вдереться «Сюрте». Цей кентаврійський захист зупиняє світло, але не звук.

— Все зрозуміла. А що з мсьє Каррере?

Лаккей кинув ошелешеного парижанина на килим.

— Зараз ми з Люком любенько побесідуємо.

Каррере наче вперше усвідомив, де перебуває.

— Хто ви? — промимрив він. — Що діється?

Лаккей роздер сорочку на грудях невдахи й поклав долоню йому на груди в районі серця. Пора застосувати знання, отримані колись від японської наставниці мадам Ко.

— Не хвилюйтесь, мсьє Каррере. Я — лікар. Стався нещасний випадок, але нині ви в цілковитій безпеці.

— Нещасний випадок? Нічого такого не пам’ятаю.

— Це через пережите потрясіння. Все гаразд, але я зобов’язаний перевірити ваші життєво важливі функції.

Лаккей натис великим пальцем на Люкову шию,