Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

множинності злочинів відрізняють від повторності у вузькому значенні, яка співвідноситься із загальним як частина і ціле. Під загальною повторністю злочинів розуміють вчинення будь-якого нового злочину, а під спеціальною — вчинення нового тотожного чи однорідного злочину. Ознакою, що об’єднує загальну і спеціальну повторність, є послідовне вчинення двох і більше злочинів, передбачених кримінальним законом і відсутність умов, які анулюють правові наслідки вчинених суспільно небезпечних діянь.

Найбільш докладну класифікацію видів повторності злочинів запропонував Г. Т. Ткешеліадзе:

1) неоднорідна повторність — вчинення двох і більше неоднорідних злочинів;

2) однорідна повторність — вчинення двох чи більше злочинів однорідних злочинів;

3) спеціальна повторність — вчинення одного і того ж злочину;

4) неоднорідний рецидив — особа після засудження за перший злочин вчиняє другий неоднорідний злочин;

5) однорідний рецидив — вчинення після засудження за перший злочин однорідного злочину;

6) спеціальний рецидив — повторне вчинення після засудження за перший злочин такого ж злочину;

7) особливо небезпечний рецидив — вчинення після засудження за злочин певного виду і тяжкості нового вказаного в законі тотожного, однорідного або неоднорідного злочину[163].

Така класифікація заслуговує на увагу, проте з нею важко погодитись, оскільки в цьому поділі немає єдиної підстави класифікації — учений поклав у її основу різні критерії. Як зазначено в спеціальній літературі, однією з вимог правильної класифікації є те, що поділ множини на групи повинен здійснюватися за однією ознакою[164]. Отже, класифікація повинна відбуватись за однією істотною ознакою, яка і може бути визнана підставою її проведення.

Р. Галіакбаров, М. Єфімов, Е. Фролов повторність злочинів поділяють на два види: повторення (повторність у вузькому значені) і рецидив. Під повторенням злочинів вони розуміють вчинення особою до засудження більше одного разу тотожних злочинів, а у випадках передбачених законом — однорідних злочинів. Рецидив, на їхню думку, — це вчинення нового злочину особою, яка відбуває покарання або відбула покарання, але за наявності судимості. Своєю чергою, повторення злочинів вчені поділяють на загальне, кваліфікуюче і необхідне, а рецидив — на загальний, спеціальний і особливо небезпечний[165].

На думку згаданих трьох науковців, загальне повторення злочинів враховується як обтяжуюча обставина під час призначення покарання. Повторення як обтяжуюча обставина не може враховуватись в тих випадках, коли воно зазначене як ознака складу злочину. Загальне повторення утворюють лише тотожні суспільно небезпечні діяння. Звідси випливає те, що вчинення однорідних і різнорідних повторних злочинів до цього підвиду не входять. Однорідні злочини можуть утворювати повторність злочинів тоді, коли вони як кваліфікуюча ознака прямо передбачені законом, а різнорідні злочини можуть складати повторність у випадках, коли за перший злочин особа була засуджена. Наприклад, якщо особа вчинила грабіж, згодом розбій або хуліганство, а потім знову грабіж, то це не становить повторності злочинів, на переконання вищезазначених учених. Це положення не відповідає чинному законодавству і тому не може бути прийнятим.

Кваліфікуюче повторення складають тотожні і передбачені кримінальним законом однорідні злочини.

Особливість необхідного повторення полягає в тому, що вчинені діяння розглядаються не як злочини, а як правопорушення. Необхідне повторення перетворює адміністративне, дисциплінарне правопорушення на злочин. Однак, при необхідному повторенні низка тотожних діянь утворюють лише один злочин, тому цей вид повторення знаходиться за межами множинності злочинів і взагалі не стосується повторності.

Прикладом необхідного повторення може бути ч. 1 ст. 337, ст. 391, ч. 2 ст. 407 КК України, які передбачають кримінальну відповідальність при адміністративній або дисциплінарній преюдиції.

Ю. Н. Юшков розрізняє два види повторності: власне повторність (повторення), під якою розуміє вчинення особою тотожних злочинів, і рецидив — вчинення злочинів після засудження. Як видно, критерієм розподілу на види він визначає тотожність злочинів до чи після засудження. А повторення поділяє залежно від законодавчого визначення — неодноразовість, систематичність та у вигляді промислу[166].

Ю. О. Красіков вважає, що визначаючи види повторності злочинів, потрібно, насамперед, звернутися до їх правової регламентації. У зв’язку з цим він виділяє два види повторності злочинів:

1) повторність злочинів, яка передбачена Загальною частиною КК;

2) повторність, що передбачена Особливою частиною КК[167].

Така диференціація повторності зумовлена віднесенням

норм, які її регламентують, до Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу. Загальна частина передбачає положення про порядок призначення покарання при вчиненні декількох злочинів, про підвищення відповідальності при повторності злочинів. В Особливій частині повторність передбачена як кваліфікуюча ознака конкретних складів злочинів. Повторність в Особливій частині Кримінального кодексу впливає на кваліфікацію суспільно небезпечних діянь і, відповідно, на міру покарання за вчинення повторного злочину. У тих випадках санкція статей передбачає більш суворе покарання, ніж за аналогічний злочин, вчинений вперше.

Положення норм Особливої частини КК про повторність злочинів поширено лише на випадки, які прямо передбачені в ньому, що виключає можливість їх використання при інших комбінаціях повторного вчинення злочину. Норми Загальної частини не обмежені в застосуванні і мають більшу сферу використання.

Ю. О. Красіков вважає, що повторність, яка передбачена Загальною частиною КК, містить у собі такі поняття, як вчинення злочину особою, що раніше вчинила будь-який злочин, рецидив і реальну