Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Бабусю, не буди мене, у нас канікули! Бабусю, не буди мене, у нас канікули!
Лейтенант Соколов узяв його під пахву, захопив свій чемодан і поспішив до виходу. Маша несла два рюкзаки — свій і Балерин.
На платформі біля поїзда був лише один зустрічаючий.
— Ви з експедиції?
— З експедиції.
— Ходімо зі мною до машини. Я шофер — Михайло Гагарін.
Він узяв у кожну руку по рюкзаку і повів експедицію через міст над коліями до свого «газика».
Лейтенант Соколов ніс Валеру Готовкіна. А той іноді хвицявся в усі боки і репетував:
— Бабусю, у нас канікули!
За ним ішла Маша і наглядала, аби щось із Валери не випало.
І останнім брів сплячий співробітник Стороженко. Видно, він був дуже тренований геолог.
Усі повсідались у теплий «газик» і рушили. Михайло Гагарін гнав машину швидко і недоладно. Вона підстрибувала на всіх вибоїнах і завертала в усі калюжі. Бризки так і розлітались навсібіч, ніби то був не «газик», а поливальна машина.
Коли вони їхали по нічному Вишньому Волочку асфальтом, то було ще нічого. Дехто навіть задрімав. Та ось вони виїхали на приміську неголовну дорогу. Тут машину як кине. Усі, хто в ній був, підскочили вгору. Та як стукнуться головою об стелю!
Маша вискочила із валянків.
Валера Готовкін заволав:
— Бабусю, не кидай мене на підлогу. У нас канікули!
Лейтенант Соколов опинився на місці Михайла Гагаріна. Михайло Гагарін проковтнув недопалок і втратив орієнтир. Потім він побачив, що сидить на чужому місці і замість керма крутить військовий кашкет. Геолог прокинувся і мовив:
— Впізнаю Вишньоволоцьку землю. Тепер почнеться.
Але тепер нічого не почалось. Лейтенант Соколов вів машину рівно, мов літак. Ніхто вже із валянків не вискакував і недопалки не ковтав.
Михайло лише встигав командувати:
— Зараз буде поворот ліворуч! А зараз — праворуч!
Невдовзі фари висвітили рейкову загорожу і «Ласкаво просимо!» над нею. То був піонерський табір. У якому розташувалась тепер база експедиції. Машу і Валеру віднесли до господарської кімнати. Поклали на запасні піонерські матраци і вкрили величезною, як футбольне поле, ватяною ковдрою. Під цією ковдрою можна було розмістити увесь Машин клас. Якщо б він, звичайно, лежав тихо, як оселедці. Навіть латки на ній були, як двірницький фартух.
Маша і Валера спали годин сто. А то й тисячу.
Уранці Валера прокинувся першим. Очі розплющив і нічогісінько не впізнає. Ні цих матраців, ні ящиків з милом, ні мішків з цукром він ніколи в житті не бачив. З усього, що було довкола, він лише Машу впізнав. Він її розбудив і питає:
— Машо, куди ми потрапили? Маша відповіла:
— Здається, це продовольчо-одежний склад. Отже, ми прибули.
Валера заходився мішки досліджувати. Знайшов шматок цукру, почав гризти.
— Ех, шкода, що тут мішка з котлетами нема.
Тут звідкись так смачно запахло, що діти зразу на запах пішли. І прийшли до великої кімнати, де геологи снідали. Вони були бородаті, у светрах, дужі такі. І сиділи вони навколо столу для настільного тенісу.
— Ага, молодь завітала! — сказав лейтенант Соколов. — Негайно дайте їм каші й хліба з маслом, півхлібини на брата.
Дітям дали пшоняної каші чомусь у чашках і м'якого сірого хліба. Дуже смачного. Валера Готовкін запитав:
— А де тут можна зуби почистити і прийняти душ перед сніданком?
Геологи перезирнулись. І той, у якого була найбільша борода, його звали Юра Лоза, повів Вал еру надвір. Він показав йому на довколишній мокрий ліс і сказав:
— Руки вимити і зуби почистити тут можна під кожним кущем. Або он у тому дощаному туалеті, на якому літера Ч дерев'яна прибита. А душ можна прийняти у цій бочці для дощової води. Нині з дахів така вода стікає м'яка, що й мила не потрібно.
Валера добіг до літери Ч. Він уперше бачив такий туалет — з дірками на підлозі. Адже провалитись можна запросто. Недаремно кажуть, що небезпечне життя у геологів.
Наприкінці сніданку всі пили чай із тих самих чашок. Потім Юра Лоза сказав:
— Зараз до нас приїдуть представники з Вишнього Волочка. Буде нарада. Прошу всіх прибрати пристойного вигляду. І завітати до клубу. Після наради — одразу по машинах і по об'єктах. Необхідні речі беріть з собою.
Якраз прогудів гудок. То прибула машина з міста з представниками. Юра Лоза і геологічний співробітник Стороженко провели їх до пінг-понгової і також пригостили чаєм з хлібом і маслом.
Далі всі рушили до клубу. У клубі Юра Лоза сказав:
— Шановні співробітники і представники міста! Вже четвертий рік поспіль ми приїжджаємо сюди для пошуку джерела. Витрачаємо державні гроші, користуємось транспортом, відволікаємо від роботи багатьох людей. І все безрезультатно. Але джерело потрібне країні. Збереглось кілька пляшок води з дореволюційного часу. І з'ясувалось, що вода з аптеки номер один — найцілющіша вода з усіх відомих науці. Вона заживляє рани і садна. Заспокоює істериків. Стримує нервових від лайок. Надає міці старим. А це надзвичайно важливо, тому що в країні різко збільшилась кількість пенсіонерів. І країна все одно знайде цю воду. Якщо ми не впораємось, вийде кілька робочих партій. Вони буритимуть свердловини, досліджуватимуть підземні води. Вони складуть карту підземних вод і вийдуть на потрібну точку. Тільки все те коштуватиме великих грошей. Коли ж ми самі відшукаємо джерело, заощаджені гроші можна буде використати на будівництво шкіл, дитячих садків, санаторіїв. Тому всю увагу і всі сили на пошуки цілющої води. Хто хоче висловитись?
Підвівся
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 професій Маші Філіпенко», після закриття браузера.