Читати книгу - "Месник"

Лана уважно подивилася на Модеста.

– Саня знову зустрічався з Бергамотом.

– Виходить, я не помилилася… От чому мене перестали відстежувати…

– Ти думаєш?

– Я думаю, що Сашко домовився з Бергамотом. А ще я знаю, що Бергамот ніколи й нікому не прощає образ. Про що б вони не домовилися, нам треба бути насторожі.

– Щось ти дуже серйозна, стурбована, я б сказав.

– Модю, люди грають в ігри, наприклад, в шахи, але фігурами в цих іграх виступають інші люди. Часом фігури вбиває суперник, а іноді фігури жертвують…

– Цікаві речі ти говориш…

– Слухай, а навіщо твій однокласник до тебе бригаду приставив? Ти що, сам не знайдеш браслет? Тим більше ми удвох.

– Не знаю, не думав.

– А ти подумай. Він або хоче тебе контролювати… Хоча навіщо? Ти ж йому віриш і не обдуриш.

– Вірю…

– Або йому потрібно тебе позбутися, щойно ти цей браслет віднайдеш… Скоріше, друге. Те, що він хоче позбутися мене, – тепер я знаю точно… Він спеціально зібрав нас разом знаючи тебе, він грав, коли не відпускав мене з тобою. От!

– Не зрозумів…

– Я майже все знаю про справу мера і ще дещо, чого знати мені не потрібно.

– ?…

– Справа мера на совісті шефа і Сашка, конкретно займався цим Бергамот і його бригада.

– А ти тут до чого?

– У мене були конкретні доручення, не про це мова. Думаю Сашко здав тебе Бергамоту, інакше б вони не домовилися.

– Лано! Що ти несеш?! Ми тільки були разом з ним… Саня? Здав? Нісенітниця! Це просто смішно!

Лана, здавалося, не чула його.

– Я – свідок, котрого просто необхідно прибрати, ти – кривдник Бергамота, він тобі не простить. Ти ще живий, бо повинен знайти браслет. Я ще жива, бо я з тобою, от і весь розклад… Питання не просте, а може, просте, а може, зовсім не питання…

У Модеста на язику вертілося багато слів, але щось зупиняло. Він узяв сигарету, розім’яв, одійшов до невисокої сосни, присів, закурив. Перед очима миготіли події останніх днів.

«Спочатку Лану і мене активно “пасли”, намагалися помститися за ресторан. Саня злякався… Потім усе зненацька заспокоїлося, і Санін переляк випарувався… А в аеропорту мене відверто виставили біля контрабанди на випадок провалу… І взагалі, Саня дуже змінився…»

– Я сумніваюся, – загасив сигарету, – але відмовляюся вірити в те, що Саня мене «здає».

– Перевір.

– Як?

– Поїдь тихцем до міста, придивися… Або чекай тут, усе проявиться.

– Поїду!

– Може, разом?

– Ні. Я ж сказав, що сумніваюся, тобою ризикувати не хочу.

– Виконаєш моє прохання?

– Кажи.

– У тебе ключі від моєї квартири… У холодильнику, в морозилці, подвійна стінка, там гроші…

– Конспіратор!

– В банк класти?

Помовчали, Модест підійшов до Лани, присів поруч. Так само мовчки зібрали рюкзак.

– Ми так і не пройшли по Холодному Яру.

– Не дуже й хочеться.

– Ти де будеш? У мене?

– Ні, у Єгора Ігоровича, у лісі спокійніше.

Модест поцілував Лану в маківку.

– Ти що, прямо звідси на місто? Пішки підеш?

Розсміявся.

– Ні вже, проведу тебе, а то ще заблукаєш…

* * *

Модест завжди думав, що в місті легко сховатися, місто велике, людей багато. Нині зрозумів, що місто насправді маленьке, весь час здавалося, що назустріч іде хтось знайомий.

«Чорт! Якого біса я тиняюся? Таксі!»

Сів у першу ж машину. Говіркий водій дратував своїми анекдотами.

– Слухай, старий, ти можеш дізнатися, «Волга» сьогодні на маршруті? – назвав номер.

– Душман? Так я його біля базару бачив.

– Він мені потрібен.

– Немає проблем.

Таксист зв’язався по рації.

– Душман, привіт! Тебе шукають. Напевно, армійський дружок. Куди? Зараз буду… На вокзалі він, чекає.

Окунь схвально кивнув.

Душман усміхнувся як старому приятелю.

– У село?

– Ні, в село потім, зараз поїздимо по місту. Знаєш заправку на Воровського?

Водій кивнув.

– Поїхали заправимося.

– Треба?

– Ага.

Звичайна заправка, мийка, шиномонтаж. Поки Душман розраховувався і заправляв машину, Модя пройшовся, зазирнув у магазинчик, купив жувальну гумку. Підійшов до охоронця.

– Командир, а хто тримає це дохідне місце?

– Господар, – відповів дужий хлопець.

– А-а-а…

Охоронець провів таксі поглядом крізь скло будки й одразу ж витягнув мобілку.

– Допомогти? – повів оком водій.

– Ти афганець?

– Так, ще там я став Душманом. Для своїх, звичайно. Швидше за всіх до гір пристосувався.

– Зови мене Модя… Знаєш, хто цю заправку тримає?

– Відразу б запитав… Бергамот. Майже всі заправки в місті його. Два супермаркети, кемпінг за містом, звіроферма, базар. Недавно «Дитячий світ» викупив. За комуністів цей Бергамот був замом у профспілках. Справжнє прізвище Фроменький. Усі зв’язки в нього залишилися, звідси й гроші, кажуть, партійні. Скривдив тебе чим?… Зараз куди їдемо?

– Не те щоб скривдив… Поїхали в який-небудь бар. Бажано, щоб цей бар належав Кульгавому…

– Фроменькому… «Три сімки». Тільки знай, там збираються менти, гебешники, прокурорські, ну і бандюки. Ще дорогі проститутки. Бійки там – якщо не щодня, то через день.

– Повір мені, я буду обережним, – спробував пожартувати Модест.

– Опа-на! – Душман уважно подивився у дзеркальце. – За нами хвіст.

Окунь озирнувся.

– «Ауді»? Швидко вони. Я