Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Паніка підкрадалася, проте її атаки щоразу відбивало тверезе мислення. Я розбирала всі варіанти, розуміючи, що цього ніхто не зробить за мене й допомоги чекати нізвідки. Також поволі відкидала можливість викиду енергії у вікно на поталу комусь там (так можу зробити кількість жертв лише більшою). Повернення магії дракону не могло спрацювати через особливість тих створінь.  Проте що, як направити її у якийсь предмет?

Поглядом окинула все і всіх у кімнаті, проте кожен предмет здавався таким крихким, як кришталь. А от кинджали… Століттями гартована магією сталь повинна була витримати, як ніщо інше. Поволі направила величну сферу до  кинджалів, що самотньо лежали поруч на тумбі під здивовані погляди Даріса та його друга. Вони явно не очікували, що така дрібнота вбере в себе настільки потужний заряд енергії. Та що там говорити, сама моя скромна особина також не чекала, що це спрацює, але… вийшло.

– Вдалося!– викрикнула та відчувши чималий приплив сил, помчала до Даріса.

Поки ще не встигла передумати, взяла й поцілувала майбутнього нареченого, що так боровся за моє життя. За ці кілька годин зрозуміла, що точно не байдужа йому та розвіяла всі страхи, пов’язані з цим. Даріс же одразу відповів, п’янким поцілунком допомагаючи забути про все і всіх навколо. Проте його друга і з десяток людей, що ввірвалися до кімнати, не цікавило наше стовідсоткове возз’єднання, тож нас безцеремонно перервали. Але нехай – ці кілька секунд (чи може хвилин) були того варті.