Читати книгу - "Жарт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ченек замовк, і командир заявив, що ця картина — образа Червоної армії й що її треба негайно зняти; що ж до Ченека, то він нехай начувається, йому загрожують неприємності. Я крізь зуби запитав чому. Командир почув це і запитав, які в мене заперечення. Підвівшись, я відказав, що картина мені подобається. Командир заявив, що воно й не дивно, таке мальовидло якраз і годиться, щоб мастурбувати на нього. Я сказав, що великий скульптор Мисльбек теж виліпив Свободу у вигляді голої дівчини, а річка Їзера на славетному полотні Алеша змальована у вигляді трьох голих жінок; і що митці робили так за всіх часів.
Хлопчисько-командир збентежено зиркнув на мене і повторив наказ зняти картину. Проте ми, либонь, таки спантеличили його, бо він не покарав Ченека; але завзявся і на нього, та й на мене теж. Незабаром Ченек заробив дисциплінарне стягнення, а за ним і я.
Сталося це так: якось наше відділення кайлами і заступами працювало у глухому кутку подвір’я; за нами недбало наглядав лінькуватий капрал, тож ми частенько спиралися на наші знаряддя праці й балакали, аж помітили командира, що зупинився неподалік і якийсь час спостерігав за нами. Його присутність виявилася тільки тоді, коли він гостро звелів: «Рядовий Яне, до мене!». Я вхопив заступа і виструнчився перед ним. «Оце так ви трудитеся?» — запитав він. Уже не пам’ятаю, що я йому відказав, звісно ж, не огризався, бо ж не було в мене і найменшого бажання ускладнювати собі життя, вступаючи у суперечку з людиною, що мала наді мною необмежену владу. Та після тієї збентеженої й нерішучої відповіді погляд командира посуворішав, він підійшов до мене, згріб за руку і натренованим прийомом дзюдо перекинув мене через себе. Потім присів наді мною і, притиснувши до землі (я навіть пальцем не поворухнув, щоб боронитися, тільки здивувався), запитав: «Досить?» — причому голосно (щоб решта, яка стояла оддалік, почула його). Я відказав, що досить. Він звелів мені підвестися і стати струнко, вишикував усіх у шеренгу і заявив: «Даю рядовому Янові дві доби гауптвахти. Не тому, що він огризався до мене. Як ви всі бачили, це діло я залагодив одним махом. Дві доби арешту — за те, що він ледачкував. І вам теж перепаде, як будете ледачі». Потім обернувся й пішов, страшенно задоволений своєю витівкою.
Нічого не почував я тієї миті, крім ненависті, а ненависть кидає надто вже гостре світло, в якому речі й предмети гублять свою форму. Той командир здавався мені мстивим і підступним щуром. Сьогодні він уявляється мені просто молодим хлопчиною, який звик гратися. Що й казати, молодики не винні, що вони граються; як люди вони ще не сформувалися, а життя кидає їх у сформований світ, який вимагає, щоб вони діяли як сформовані люди. Отож вони силкуються влитися в загальновживані форми і моделі, які їм підходять і які їм подобаються, — та й граються.
Наш командир теж був несформований, аж якогось дня опинився віч-на-віч із нашим підрозділом, з людьми, яких він нездатний був зрозуміти; та він таки зумів викрутитися, убравши на себе готову машкару з аналогічних ситуацій, про які він десь читав або чув: незламний герой з бандитських коміксів, молодий самець зі сталевими нервами, що здатен упоратися з ватагою негідників, без пишних словес, переповнений крижаним спокоєм, скупий, влучний гумор, покладається на себе й на міць своїх м’язів. Що дужче він усвідомлював свою дітвацьку сутність, то запекліше грав роль супермена.
Та хіба вперше зустрів я отакого молодого актора? Коли мене допитували в секретаріаті стосовно поштової листівки, мені було трохи більше, ніж двадцять років, а мої слідчі старші на рік чи два. То теж були хлопчаки, що ховали свої несформовані обличчя під маскою, яку вони вважали пречудовою личиною незламного революціонера-аскета. А Маркета? Хіба не вирішила вона грати роль рятівниці, яку запозичила з дешевого фільму? А Земанек, охоплений раптовим сентиментальним пафосом високої моральності? Хіба це не була роль? А я? Хіба не було в мене декілька ролей? Безладно метався я від одної до другої, аж мене й заграбастали у тій біганині.
Молодість жахлива: це сцена, де дітлахи ходять на високих котурнах і в найрозмаїтіших костюмах, виголошуючи завчені фрази, з яких розуміють ледве половину, зате тримаються їх із фанатичною впертістю. Історія теж страшна, адже вона часто служить ігровим майданчиком для незрілих людей — для шмаркатого Нерона, для шмаркача Бонапарта, для цілої юрми несамовитих дітей, що їхні вдавані пристрасті й простенькі ролі обертаються катастрофічно реальною дійсністю.
Коли я думаю про це, вся система цінностей у моїй голові сходить нанівець і я почуваю глибоку ненависть до молодості — і, навпаки, якусь парадоксальну поблажливість до злочинців історії, бо в їхніх переступах раптом вбачаю тільки страшенну метушню незрілих людей.
Кажучи про незрілих осіб, я пригадую Алексія; він теж грав свою велику роль, що виходила за межі його розуміння й досвіду. Щось було у нього спільне з нашим командиром: як на свій вік, він видавався молодшим; проте його молодість (на відміну від командирової) була непоказна: тендітне хирляве тіло, підсліпуваті очиці за грубими скельцями окулярів, поцяткована вуграми шкіра (наслідки пубертатного періоду, що ніяк не минав). Спочатку він був приписаний призовником до піхотного офіцерського училища; потім із нього зняли цю прерогативу і перекинули до нас. Починалася пора гучних політичних процесів, у численних залах (партійних, судових, поліційних) весь час піднімали руки, щоб позбавити підсудних довіри, честі і свободи; Алексій був сином високого партійного чиновника, якого нещодавно запроторили до в’язниці.
І ось він з’явився у нашому підрозділі, і йому показали на Станине ліжко, яке давно вже було порожнє.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жарт», після закриття браузера.