Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

його: «Чому ти вчора ввечері так рано пішов? І коли ти повернувся?»

«О, я жалкую, що вчора пішов надто рано. Зате от сьогодні прийшов раніше, бо мені сказали, що ви залишилися у палаці», — відповів хлопець зовсім по-дитячому, але досить жваво.

«Але ти можеш відвідувати мене і вдома, де я почуваюся вільніше, — сказав принц. — Там у мене часто збираються молоді друзі...»

Побачивши, що принц розмовляє з сином Кобая, придворні розійшлися, щоб не заважати. Навколо стало тихо.

«Здається, що принц-спадкоємець дав тобі трохи відпочити, — сказав принц Ніоу. — Адже раніше він не відпускав тебе ні на крок. Тепер, мабуть, жалкуєш, що він надає перевагу твоїй сестрі?».

«О, я навіть цьому радий, бо нудно увесь час сидіти біля нього. От якби я міг бути з вами...» — і не договоривши, хлопець замовкнув.

«А от твої сестри чогось цураються мене, — зітхнув принц. — Ну, може, це й правильно. І все-таки прикро. Я чув, у ваших східних покоях живе особа, що належить до одного зі мною роду. То ти не міг би нишком спитати у неї, чи не проти вона зі мною заприязнитися?»

І саме тоді хлопець передав йому гілку сливи, а принц, усміхнувшись, промовив: «Почуваюсь якось незручно за свої передчасні нарікання!»

Він довго тримав гілку в руках. Її форма, колір і запах суцвіття були незвичайними. «Кажуть, що білі сливи духмяніші, а червоні яскравіші, — сказав принц. — Але цвіт цієї червоної сливи зберіг водночас і колір, і запах». Оскільки він завжди віддавав перевагу червоній сливі, то вибір Кобая виявився напрочуд вдалим.

«Сьогодні вночі ти, здається, був на службі у принца-спадкоємця? Тож тепер залишайся зі мною», — сказав принц, і хлопець його послухав. Від принца поширювався такий аромат, що перед ним засоромився б і цвіт сливи. Принц уклав хлопця поруч із собою, і той відчув, як його юне серце сповнилося безмежним щастям.

«А чому господиню червоної сливи{122} не віддали принцові-спадкоємцю?» — спитав принц.

«Не знаю. Я чув, що батько віддасть її лише тому, хто збагнув таємниці людської душі...»

Принц Ніоу і раніше здогадувався, що Кобай начебто готовий видати за нього свою дочку Нака-но кімі, про що свідчив й отриманий лист, але сам він думав про іншу — дочку принца Хотару, а тому ухилився від ясної відповіді. Наступного ранку, коли хлопець виходив з палацу, принц ніби ненароком вимовив:

«Якби аромат

Цвіту червоної сливи

Мене привабив,

Я поспішив би негайно

На поклик вітру...

Гадаю, що надалі ти не слухатимеш сліпо старших, а сам постараєшся нишком...» — додав він, і хлопець перейнявся ще більшою приязню до мешканки східного флігеля.

Батькових дочок він бачив досить часто і, як і годиться, звик до них, а от дочку принца Хотару він глибоко поважав за бездоганну вдачу і був готовий допомогти їй вийти заміж за гідного жениха. Навіть дивлячись на свою старшу сестру, яка розкішно жила в покоях принца-спадкоємця, хлопець не стільки радів за неї, як заздрив, що їй пощастило більше, ніж зведеній сестрі. «От якби вдалося зблизити її з принцом Ніоу!» — думав він, аж поки не нагодився щасливий випадок зі сливовою гілкою. Оскільки пісню принца можна було вважати відповіддю, то він і передав її батькові.

«Не вельми щира відповідь. Знаючи, що ми з Правим міністром не схвалюємо його легковажної поведінки, принц, бачте, виставляє себе взірцем серйозності і врівноваженості! Але навряд чи така показна статечність властива йому, невиправному вітрогонові», — обурився Кобай і велів передати принцові Ніоу цілком серйозно такі слова:

«Досить раз один

Вам рукавом напахченим

Квітів торкнутися,

Щоб про них по світу

Пішла гучна слава...

Пробачте за зухвалість...»

«Невже він справді задумав видати її за мене?» — здивувався принц, і хоча його серце забилося від хвилювання, він відповів:

«Якщо я в сад

Прийду, приваблений

Ароматом червоної сливи,

Люди мене осудять

За схильність до барв спокусливих...»

Безперечно, така ухильна відповідь засмутила Кобая.

А тим часом з Імператорського палацу повернулася дружина Макібасіра й, між іншим, розповіла чоловікові таке: «Коли наш син недавно після нічної служби у палаці вранці зайшов до нас попрощатися, то поширював навколо себе пахощі, на які ніхто не звернув уваги, а от принц-спадкоємець відразу здогадався. “Він був у принца Ніоу. Ось чому він уникає мене”, — поскаржився він. Може, ви написали принцу листа? Хоча начебто не схоже...»

«Так, це правда, — відповів Кобай. — Оскільки біля східного флігеля розцвіла червона слива, а я знаю, що її цвітом захоплюється принц Ніоу, то вирішив послати йому її гілку. А щодо пахощів, які вживає принц, то їм справді немає рівних. Навіть жінки, які служать в Імператорському палаці, не вміють так обкурювати своє вбрання. А от Цюнаґону{123}, духмяний від народження, не має потреби напахчувати себе. Цікаво, за які заслуги у минулому житті він отримав таку винагороду? Всі квіти на світі гарні, але краса червоної сливи, мабуть, залежить від її коріння. Тож і не дивно, що принц Ніоу хвалив нашу сливу». Ось таким чином цвіт сливи прислужився Кобаю у тому, щоб поговорити про принца Ніоу.

Хоча дочка принца Хотару із східного флігеля вже досягла зрілого віку і набула певного життєвого досвіду, але не мала жодного бажання виходити заміж за якогось чоловіка, як це заведено у житті. У цьому світі чоловіки зазвичай надають перевагу сильним, тож не дивно, що спостерігаючи зростання впливу Кобая у світі, чимало з них пропонували руку й серце його рідним дочкам. Життя їхньої зведеної сестри минало тихо й відсторонено. Але саме це привабило принца Ніоу, який під впливом похвальних чуток про неї вирішив, що тільки вона гідна стати його дружиною, і, наблизивши до себе її молодшого брата, потайки передавав їй листи. А тим часом Кобай, маючи намір видати заміж за принца Ніоу свою молодшу дочку, чекав, коли той відгукнеться на його пропозицію. З жалем спостерігаючи за його зусиллями, дружина Макібасіра, зі свого боку, нарікала на принца Ніоу, який усупереч бажанню її чоловіка даремно посилав листи її дочці, яка й не збиралася виходити заміж.

Однак принц, хоч і не отримавши жодної відповіді від дів­чини, видно, і не думав відступати. «Може, не варто гребувати ним? — думала іноді дружина Кобая. — Адже кращого зятя з таким блискучим майбутнім, як у принца, не знайти». Разом з тим принц був занадто легковажним у своїх уподобаннях, таємні стосунки пов’язували його з багатьма столичними особами. Подейкували, що він усерйоз захопився дочкою Восьмого принца і часто навідувався до неї{124}. Навряд чи можна було покладати на нього великі надії, і мати перестала про це думати, але іноді сама, з чемності, таємно йому відповідала.

Бамбукова річка

Головні персонажі:

Хіґекуро, колишній Великий міністр, чоловік Тамакадзури

Тамакадзура, Найсі-но камі, колишня Найсі-но камі, 47—56 років, дочка Юґао і То-но цюдзьо, названа дочка Ґендзі, дружина Хіґекуро

Акіконому, імператриця з палацу Рейдзей,