Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

Глава 13. Шанс

Звернувшись до головлікаря, Мелісса вимагала замінити Ліама Гріна на іншого терапевта для Томаса. Добившись погодження, одразу прослідкувала, щоб усе приготовили для обстеження, а потім вирушила на перший поверх, адже повідомили, що прибула поліція. Поговоривши з поліціянтами, пішла до кабінету Гріна. Він, у присутності охоронця клініки, сидів за столом, спокійно гортаючи теки пацієнтів. Побачивши на порозі Мел, змінився в обличчі.

— Вийдіть, будь ласка, мені треба з ним поговорити, — звернулася до охоронця.

Коли чоловік вийшов, сіла навпроти Ліама.

— Сюди прийде поліція. Вони зараз опитують свідків.

— Навіщо мені це кажеш? — хмикнув, продовжуючи щось записувати. — Я, що, тікаю?

— Кажу для того, щоб дати тобі останній шанс.

Ліам відклав папери й, відхилившись на стільці, уважно поглянув на Мел, схрестивши руки на грудях.

— Я готова прийняти твої вибачення та відмовитися від заяви про домагання. Але від усього іншого — не відмовлюся. Як ти позбавив мене спокою, так я позбавлю тебе можливості й далі приховувати оборудки. За це будеш відповідати.

— Чому раптом таке милосердя?

— Бо я не бездушна людина. І знаю, яке життя тобі світить, якщо отримаєш покарання за статтею домагання. Мій адвокат у дорозі. Ти чудово розумієш, що приїде він не сам. Доведеться розкривати карти, Ліаме.

— Ти зруйнуєш мою кар'єру та життя, — підвівся з-за столу й підійшов до неї, Мел напружилася.

— Ні, ти сам усе зруйнував. Я ж лише хочу витягти свою дупу із багна, в яке ти мене втягнув.

— То, це помста за позов від родини Блум?

— Це помста за брехню, — підвела вище підборіддя, щоб гордо дивитися в його очі. — І не раджу тобі чіпати мене знову… Адже у такому випадку заява буде в силі.

— Налякала, — посміхнувся Ліам, підходячи до дверей.

— Відмовляєшся? — не обертаючись запитала, дивлячись у вікно, крізь яке було видно вогні сусідніх будівель.

— Краще іди, потурбуйся про свого коханого. Зі своїми проблемами я сам розберуся.

— Окей…

Мелісса розвернулася й, обігнавши Ліама, першою вийшла в коридор, де побачила поліціянтів, які наближалися до його кабінету.

— Він тут, сержанте. Можете затримувати, — гучно покликала, і тієї ж миті відчула, як Грін боляче схопив її за руку.

— Що ти робиш, стерво? — прогарчав, стискаючи пальці міцніше.

— Сер, приберіть від неї руки, — гукнув офіцер, пришвидшуючи кроки.

— Меліссо, ти даремно це затіяла! — прошипів на вухо. — Я ж не залишу тебе в спокої…

— Побачимо, що ти зможеш зробити, коли тебе закриють за ґратами років на двадцять, — всміхнулася, навіть не ворушачись, попри те, що руку пронизував біль. — Я давала шанс. А ще попереджала, що за нечемними хлопчиками приходять нечемні дівчатка.

— Містере Грін, ви затримані за спробу домагання місис Фостер…

А далі все, як у кіно. Ліаму наділи наручники й, під засуджувальні погляди колег, вивели з клініки.

— Місис Фостер? — звернувся офіцер.

— Докторе Фостер… — виправила вона.

— Докторе Фостер, вам необхідно проїхати до відділку.

— Знаю, але зараз не можу.

— Ви будете писати заяву на доктора Гріна? — насупився чоловік, чіпляючись пальцями за ремінь штанів.

— Мені треба подумати, — розгубилася Мел.

— Ми не зможемо його тримати під вартою просто так, ви ж це розумієте? — офіцер був явно не задоволений розвитком подій.

— Мій чоловік пожежний, він сьогодні постраждав під час пожежі у багатоповерхівці.

— Так, я там був. І що?

— Він у цій лікарні, скоро обстеження, я не можу його залишити, — майже благально проговорила.

— Гаразд, — важко видихнув. — Даю вам кілька годин. Якщо не приїдете, нам нічого буде пред'явити доктору Гріну.

— Я розумію. Дякую!

***

Ніч минула складно. Але втішні новини щодо стану Томаса допомогли Меліссі повірити в те, що все минеться без жахливих прогнозів. Хребет був неушкодженим. Діагностовано пошкодження нерва, яке блокувало передачу імпульсу на рухливість нижньої частини тіла. Призначені медикаменти та фізіопроцедури мали усунути проблему вже за кілька тижнів. Усі інші травми, отримані під час пожежі, не загрожували життю Тома.

Натхненна добрими звістками від нового терапевта, якого призначив головлікар, Мелісса не помітила, як за вікном уже настав світанок. Втомлена й сонна вона готувалася до зустрічі з адвокатом, п'ючи каву у кафетерії.

Не помітила, як поруч біля неї присіла Кімберлі.

— Докторе Фостер, я знаю, що скоро почне відбуватися… Тому, хочу з упевненістю сказати, що готова свідчити у суді.

— Ти не зобов'язана цього робити, — захитала головою Мел, вирівнюючи спину. — Я не хочу тебе втягувати в це. Ти і так врятувала мене. Якби не та інформація, я давно була б зовсім не тут.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍