Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

Незважаючи на поранених, йотун різко підняв руку вгору, продірявлюючи стелю, тихо нашіптуючи заклинання. На мить виник зелений вогонь, котрий немов проковтнув всі п'ять пальців велетня, засліпляючи все навколо яскравим спалахом.

Артур вирішив нанести ще один удар, тепер точно вже націлившись в саме серце чудовиська, але зеленуватий спалах, мов кокон, не дав вбити велетня. Навкруги почався справжнісінький хаос, альви не в змозі були протистояти тролям, намагались втекти, але ті наздоганяли, жорстоко висмоктували магію.

 Як тільки вогонь зник, в руці йотуна виявився величезний листок ясена, що був повністю покритий різними запечатуваними рунами.

— Фламберг! — чітко промовив велетень віддаючи команду, дивлячись правим оком на яскраво-смарагдовий листок, що був вирваний з величного дерева Іґґдрасілль.

Це було одне з заборонених заклинань, що волокло за собою вкорочення віку. В лічені секунди листок ясена метнувся до меча, який тримав Артур, повністю обвиваючи його, мов змія. Руків'я клинка почала нагріватись все гарячіше  і гарячіше, обпікаючи руку Альвгреда, якому довелося відпустити меч, і як тільки альв це зробив, клинок вмить муміфікувався.

— Фламберг! — знову мовив велетень.

У той же момент виникли закружені у танці руни, в яскравому зеленому світінні оточуючи запечатаний клинок в листі. Як тільки велетень клацнув пальцями, відбувся новий спалах, що засліпив всіх присутніх, а наступної миті замість клинка на підлозі залишився гримуар Арюмор.

Артур з ганьбою опустився на коліна, усвідомлюючи, що він програв битву. Для Ксаннаракса це ще був не кінець, він прагнув смерті свого ворога, і щоб той страждав також, як і сам йотун.

Монстр стиснув свій кулак і завдав свій найсильніший нищівний удар, щоб в одну мить покінчити з королем на очах у всього його народу. Удар Ксаннаракса пройшов крізь Артура. Заклинання відьми, в яке вона вложила всю свою магію охороняло короля, зробивши його невразливим до тролів.

Розгнівані тролі вирішили покарати останнього з роду Альвгредів іншим шляхом. Якщо вже життя його відібрати вони не змогли, тролі почали поглинати магію альвів всю до останнього, поки бездиханні тіла, не падали на холодну чорну мармурову підлогу, нагадуючи обгорілі вуглинки.

Жах застиг в очах короля, безнадійність скувала його серце. Його народ гинув, а він не в силах був щось змінити.

Артур зберігав страшну таємницю, яку знала лише його дружина. Альвгред був єдиним представником альвів, який не вмів чаклувати. Чарування все ніяк не давалося чоловікові, який, що тільки не робив. Але це не дуже засмучувало його, який вміло навчився володіти мечем, а заклинання шепотіла його дружина.

— Альвгред, дивись, уважно дивись! — злобно прошипів йотун. — Ти порушив столітнє перемир'я і вдерся на мої володіння. Око за око, син за сина!

Зареготав злісним сміхом чудовисько, після чого величезний кулак приземлився на дитячі ясла, зрівнявши їх з підлогою. Наступної миті тролі на чолі з йотуном зникли.

— Ні-ні-ні! — буквально збожеволівши, закричав Артур, впавши на коліна, він продовжував бити руками по підлозі. Лишаючи криваві відмітини.

Артур лежав посеред тронного залу, він був єдиним хто вижив із всього свого королівства. Через розгромлену стелю увірвався злий вихор, несучи на своїх крилах білі пластівці, що змішувались з його кров’ю. Його волосся вкривалося сивиною, а шкіра набувала чорно-свинцевого кольору. Серцем Альвгреда заволоділа пітьма.

Примітки:

*Jeg bestiller det! Må ikke dø! — в перекладі із датської мови — Я наказую! Не вмирай!