Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

 – Не буду затягувати далі, – ось це вже нагадувало звичного Рубчика. – Разом з паном Нокберті ми проводили розмови і перемовини – і вони тривали довше, ніж ви можете це собі уявити. Але ми, тц, прийшли до розуміння, до дві наші структури набагато краще працюватимуть разом. 

Не встиг він договорити речення до вінця, як кімнатою пронеслися десятки перешіптувань і навіть незадоволених вигуків. І Айза їх цілком розуміла – останнє, чого хотів би некромант, що хоча би на дещицю себе поважає – так це працювати у міському управлінні. Це більше було схоже на якесь покарання, а не на справжню пропозицію. 

Але незадоволеними були і міські некроманти – Айза помітила, що лиця деяких із них скривилися – можливо, через те, що їх могли змусити до справжньої роботи, а не до перебирання папірців у кабінетах? 

 – Звісно ж, це не означає, що “Кривий горб” зникне, – голосніше продовжив Рубчик. – Все зовсім навпаки. На найближчі два місяці міські некроманти приєднаються до нас, щоб перейняти певний… практичний досвід у вас. 

Перешіптування не стихли, але стали трохи іншими. Наче атмосфера у кімнаті із загущеної і неприємної стала все ще загущеною, але вже у зовсім інший, зацікавлений спосіб. 

 – Ну і, звісно, ми теж дещо з цього отримаємо. Але про це я запрошу розповісти голову міськуправління некромантів пана Нокберті. 

Рубчик відійшов від трибуни і квазав на неї кругленькому чоловічку. Той поспішив туди так, наче це було найзвичніше для нього місце в усьому світі. Сама Айза точно не здивувалася би такому повороту подій – вона цілком уявляла, як міські некроманти говорять із трибуни, потім сидять у архівах, потім знову говорять з трибуни… 

Місце пан Нокберті зайняв упевнено, втім, воно точно було для нього зависоким: з-за трибуни виднілася тільки його голова та бліда подоба шиї, що аж занадто плавно перетікала у тулуб. 

 – Вітаю, вітаю вас… Приємно дуже бачити у цьому натовпі некромантів-найманців і знайомі лиця. Звісно, наші працівники можуть набратися у вас деякого… практичного, ех-хе, якщо дозволите, досвіду, але і нам є чого вас повчити. І гільдія некромантів, звісно ж, міцно підтримує цю нашу, так сказати, ініціативу. Отож ми, звісно ж, надамо вам, тобто найманцям, по двадцять одиниць талісманів та артефактів на кожного. Ось так от. Звісно, це з розрахунку на два місяці, а не на один, тож враховуйте це і, ех-хе, не використовуйте надто часто, – над трибуною з’явилася і долоня пана Нокберті, що жартівливо пригрозила їм м’ясистим пальцем. 

Декілька міських некромантів на це ввічливо посміхнулися, проте решта сиділи із кам’яними лицями. Сама Айза точно була не в захваті. Ще не вистачало, щоб і приватні некроманти замість власних сил та гострого леза покладалися на папірці та подачки від гільдії. 

 – Наступні два місяці після цих, якраз коли пройдуть Жнива, найманці матимуть змогу попрацювати міськими некромантами та отримати певні привілеї, які йдуть з цим, так сказати, в комплекті, – закінчив Нокберті. 

В залі стояла гробова тиша. 

***

 – Але це й не погано, так? Мені подобається, що більше не доведеться побиратися і випрошувати у Рубчика три нещасні талісмани на місяць…  – Рем ковтнув пива і задоволено зітхнув. 

Вони вчотирьох сиділи за вже звичним столиком у самісінькому куточку бару, куди, здається, ходили тільки некроманти і міські шукачі. Слава у закладу вже точно була надто недоброю, щоб до нього заходили якісь порядні люди. 

 – Все одно, не подобається це мені. Пахне якоюсь підставою – а я таке за милю чую. З чого це вони раптом такими добрими вирішили бути? – Алісія навпаки, відставила пиво і тепер просто дивилася в нього, як наче сподівалася побачити на дні келиха відповіді на свої запитання. 

Натомість Ліста сполошилася.

 – Та тобі взагалі жалітися нічого – це ж не на тебе навішали “напарничка”. У мене он – Елла, якій виповнилося вже п’ятдесят чотири, і за всі ці поважні роки вона жодного разу не брала у руки меча. Про лопату, на жаль, теж говорити не доводиться.. Вгадай, хто буде гарувати за двох? 

Айза розуміюче посміхнулася, але не встигла вона нічого сказати, як погляд Лісти переметнувся вже на неї. 

 – Але Айзі пощастило, так? Такого красеня відхопила. Зізнавайся, підмовила пана Рубчика? 

 – Та ні, ще раз кажу! Вже краще землю гризти, ніж працювати з цим щиглем… Я його й на дух не переношу.

 – З чого б це раптом? Він мені здався дуже галантним. Уявляєш, як заходив до зали, притримав мені двері. Від наших чоловіків такого, звісно, не дочекаєшся. 

 – Тобто те, що я тобі спину прикриваю, вже не рахується, так? Гаразд, наступного разу відкрию перед тобою кришку труни з мертвяком, – Рем подивився на Лісту із прищуром і кількома великими ковтками закінчив свій келих. 

Він із самого початку притримав Айзі місце, щоб вона так чи інакше опинилася біля нього. Айза ще не знала, як до цього всього ставитися. З одного боку, Рем був начебто і непоганим хлопцем, а з іншого… Айза тут працювала. І відволікання, та ще й у особі некроманта, їй не потрібні. Та й вона могла впізнати залицяння, коли їй пхали їх прямо в носа. 

 – Дякую, якось обійдусь. Але все ж, Айзо, чим тобі так цей Тесей не вгодив? Мені він з усіх міських некромантів здався найбільш притомним.