Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Коли це закінчиться, я йому свій кіготь подарую. - задихаючись від сміху сказав той, що першим упав на землю.

Інші засміялися ще голосніше.

- Ніяк не вгамується. Пожалів би нас. - підтакував йому інший.

Пронизливий крик змусив усіх замовкнути. Навіть ті хлопці, що лежали на землі, схопилися на ноги. Вони підняли голову у небо. Самець. Він повертався. Якось одразу перестало бути смішно. Птах летів з висоти просто на хлопчика.

Сорок Третій почув крик птаха. Але не того, що стояв навпроти нього. Він підвів голову. Сонце заважало йому добре бачити, але звук долинав точно звідти. В останній момент він побачив великого самця з величезним розмахом крил. Птах збирався його збити. Хлопчик стрибнув у бік і полетів шкереберть. Він так часто робив у себе вдома, коли було нудно і видавалася гарна погода. Птах схибив. Хлопчик озирнувся, чекаючи, що самка зробить атаку. Але та, навпаки, відійшла на кілька кроків, ближче до гнізда. Сорок Третій перевів погляд на самця, що саме готувався до чергової атаки. Птах змахнув крилами, випрямив шию вертикально вгору, а наступного моменту кинувся вперед. Хлопчик використав той самий прийом, що й миттю раніше. Тільки тепер він цілеспрямовано намагався втекти з пагорба, щоб стрибнув до найближчого спуску. Схопившись на ноги, Сорок Третій не озираючись стрибнув ще раз. Внизу було каміння. Вдало приземлившись на один із каменів, хлопчик сковзнув і впав. Якраз вчасно, тому що дзьоб страшно розлюченого птаха чиркнув каміння через секунду після цього. Хлопчик упав на спину і поповз спиною вперед, відштовхуючись ногами. Птах швидко змінив позу і знову розправив крила. Готував нову смертельну атаку. Сорок Третій глянув ліворуч і праворуч. Справа знаходилося багато каміння, можливо, йому буде там легше сховатися, якщо він не зламає поспіхом собі ногу. Зліва більш пологий спуск, там би краще було тікати. Але й у діадеми там більше шансів наздогнати його. Рішення прийнято. Хлопчик кинувся до каміння. В цей самий момент самець дістав до нього і сильно клюнув у стегно. Хлопчика повалило на землю, він моментально перекотився, почувши стукіт дзьоба об камінь, він схопився і помчав до каміння. Чи поранений він? Сорок Третій відчував біль у нозі. Але такий, що буває від удару, а не від глибокої рани. Він глянув на стегно. Точно! Там же висіла плашка, яка й врятувала його від страшного удару! Птах влучив дзьобом саме в неї. Стоп. Плашка. Хлопчик одним рухом вийняв її і обернувся подивитися на переслідувача. Одного погляду йому вистачило, щоб зрозуміти, що настав час для рішучих дій. Хлопець стрибнув ліворуч, ховаючись за великим каменем. Птах кинувся за ним, хлопчик обігнув камінь. Птах не встигав за ним. Напевно, не міг зрозуміти, як він утік. Сорок Третій озирнувся. Є менші камені. Він метнувся до них. Одягнув плашку на руки і уявив собі діадему, над якою світяться потрібні йому піктограми. Він не мав часу заглядати, чи вималювалися на ній потрібні йому піктограми. Якби він таки подивився, то побачив би тріщину, яка розтяглася на всю ширину плашки, пускаючи мережу інших мешних. Він приклав плашку до каменю.

- Ну, все, я звалюю! - крикнув хлопець, що йшов сюди попереду інших.

- Ні! У тебе одного є окуляри. - зупинив його за руку інший.

- Ти не розумієш? Йому кінець! Потрібно швидше повернутися в поліот, придумати дорогою, що говорити і бути всім разом. Якщо ти розколешся… - драйтл застережливо глянув на Шістнадцятого.

- Стривай, може, він виживе. Якщо самець хотів його тільки прогнати, той буде живий.

- І покалічений. - додав інший.

- Скажімо, що його врятували.

- Ага, а як ми пояснимо, що ми втекли з поліота?

Настала незграбна тиша.

- Гаразд, давайте всі трохи заспокоїмося та почекаємо. Потім обговоримо, як діяти далі. Всі згодні?

Ніхто йому не відповів. Всі дивилися на злощасний пагорб. У душі кожен із них хотів, щоб хлопчик вижив. Звісно, не для його блага. Ні. А щоб у них було менше проблем.

- Ми тебе нізащо не приймемо. - зло кинув один із хлопців.

Шістнадцятий утиснув голову в плечі.

Сорок Третій заплющив очі. Він натиснув на камінь і одразу ж провалився вниз. Він злякано смикнув головою. Камінь перетворився на пісок. Спрацювало! Самець видав ще один пронизливий крик, він опинився зовсім поряд. Часу порадіти першому своєму успіху в алхімії не було. Тепер потрібно зробити так, щоб цей успіх не став одночасно і останнім.

План у хлопчика склався у думках простий. Він бачив, що алхімісти можуть швидко створювати потрібні об'єкти. Якось йому довелося почути пояснення, що це залежить від сили алхіміста. І хлопчик нічого не лишалося, як сподіватися, що він сильний алхіміст. Птах мчав на нього. Сорок Третій зачекав ще долю секунди і торкнувся плашкою того пилу, що лежав тепер у нього під ногами. З нього виросла маленька тупокінцева скеля і вдарила в голову птаха саме в той момент, коли він майже дістав своїм дзьобом хлопчика. Бум! Птах відсахнувся, і відступив на крок, потрясаючи головою, ніби хотів скинути з себе крапельки води. Хлопчик набрав повітря у груди. Наразі буде друга атака. Він у цьому не сумнівався. Пісок ще лишився. І ще один камінь під ногами. Може, краще другий одразу розщепити? Птах очухався і тепер упер в нього свій дикий погляд. Він застиг лише на мить і кинувся на беззахисного драйтла. Хлопчик встиг кинути погляд на свою маленьку вежу. У неї була вада. На самому початку він трохи заплутався з піктограмами і тому ближче до верхівки вежі вона викривлялася у формі півкола. Ідея одразу промайнула в голові Сорок Третього. Зухвалий, ризикований план. Кіготь. Батько. Він стиснув зуби та викликав піктограми. Плашка вже лежала на піску. Він повернувся так, щоб у птаха залишився лише один шлях атакувати. Правіше від першої вежі. Хлопчик знову встиг створити скелю, що виросла за мить до того, як його міг продірявити потужний дзьоб діадеми. Птах відійшов, розправив крила, готуючись до нападу. Хлопчик розщепив ще один камінь. Все виходило швидко. Пісок посипався на землю і став пристойного розміру горбом. А ось і фінал. Сорок Третій став так, щоб бачити птаха між двома вежами. Другу вежу хлопчик підігнав настільки близько до першої, щоби між ними не змогла пролізти голова птаха. Але щілина залишилася, щоб птах міг його бачити. А виїмки згори веж збігалися, розширюючи місце між ними. Саме в цей вигин, як сподівався хлопчик, і спробує атакувати птах. Але він зробив обхідний маневр, намагаючись дістати жертву. Хлопчик перебіг на інший бік. Потім вони вкотре помінялися місцями. Треба було його спровокувати. Сорок Третій підійшов до веж впритул, мало не просунувши обличчя у виїмки. Птах зреагував. Хлопчик упав навколішки, притуляючи табличку до піску. Третя вежа миттєво виросла вгору, притискаючи голову птаха знизу. Діадема задерла свою голову, сопіла і смикалася, намагаючись звільнитися. Сорок Третій болісно застогнав. Птаху все ж таки вдалося дотягнутися до нього. Він витер рукою лоба і побачив, що вона в крові. Нічого. Головне – поліот. Хлопчик швидко підшукав камінь, який би став у нагоді. І кинувся до лап птаха. Птах вже не тріпотів, не бив крилами. Сорок Третій швидко почав лупцювати по першому кігті, що попався. Декілька хороших ударів і якась частина кігтя у нього в руках. Так, це невеликий уламок, але чесно здобутий ним самим. Хлопчик поспішив відійти. Птах не рухався, його шия була на зламі. Голова та розкритий дзьоб дивилися у небо. Тільки тепер Сорок Третій злякався. Він боявся того, що вбив птаха. Жодне випробування не варте того, щоб померла жива істота. Хлопець кинувся до веж і швидко перетворив одну з них на пісок. Голова птаха звільнилася і він осів, потім повалився набік. Хлопчик стояв ні живий, ні мертвий. Він навіть не дихав, щоб краще можна було почути ознаки життя, які міг подати птах. Та птах не рухався. Очі хлопчика заблищали. Він підійшов трохи ближче, і в цей момент птах смикнув головою, засопів. Сорок Третій стрибнув з переляку. Він почекав ще трохи, сподіваючись, що діадема прийде до тями. Птах просто лежав спочатку. Кліпав очима. Потім почав піднімати голову та озиратися. Тільки коли хлопчик помітив його перші спроби встати, він почав тікати. Обігнути пагорб не склало жодних проблем, навіть втома кудись поділася. Хлопчики чекали його на тому місці, де він і пішов від них. Ще здалеку Сорок Третій помітив, що вони сваряться. Але коли підбіг ближче, то, крім здивованих облич з відкритими ротами, нічого не побачив. Він витер рукою кров, що все ще струмувала з чола.