Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Зле мені, синочку. – прохрипіла Калерія. – Час вже мені вже відійти в інший світ.

Він вдивлявся в її тьмяні очі, довге сиве волосся, зморшки, що порізали обличчя, подібно до недбало натягнутих ниток.

–Ні, ні, бабусю… Не йди.

–Вона не владна над своїм зношеним тілом, Найджеле. – сказала, як завжди, холодна в усіх сенсах Ельга. Вона стояла в синьо–блакитній мереживній сукні, закутана в снігове манто, спираючись на двері. Вона з жалем дивилася на вмираючу бабусю. Темно–сині губи підібгалися.

–Ельго? – зі здивуванням і радістю вимовила бабуся. – Це ти?

–Не тільки.– сказав, входячи Пітер.

–Пітере!– просяяла вона.

Слідом за ним прийшов Ельгорт.

–Ельгорте!– з теплотою і радістю видихнула вона.

–Вітаю, Калеріє.– сказав він, посміхаючись їй.

Ельгорт перетнув кімнату, опустившись біля ліжка, щойно вона закашлялася. Пітер став біля бильця, схиливши голову. Ельга залишилася на своєму місці, опустивши очі вниз.

–Мої рідні... Як давно я вас не бачила.

Найджел помітив у куточку ока Ельги блискучу крижинку.

–Вибачте мені... – хрипіла бабуся. – Я підвела всіх вас. Через мене наші батьки... І палац...

–Не картай себе, Калерія. У цьому винні ми обоє. – сказав Пітер.

–Ми вже втратили наших батьків. Але тебе втратити ми не можемо.– сказав Ельгорт.

–Боюсь нічого не вдіяти, мої рідні. – зітхнула вона. – Занадто пізно, вам потрібно відпустити мене.

–Ні. Є дещо, що нам під силу. – підняла підборіддя Ельга. – Ми можемо створити тобі цикл. – вона скинула з себе манто і поклала його на крісло. – На що здатна сила сімейної магії?

–Сімейна магія – могутня.– сказав, просяявши Пітер.

–Але я ж свою магію розгубила.– прохрипіла бабуся.

–Ми повернемо тобі її. Але спочатку, ми повернемо нам нашу юну сестру.– повідомив Ельгорт.

–Ви зможете? – запитала з надією бабуся.

–Спробуємо.– зітхнула Ельга.

–Найджеле? – звернулася Калерія.

Він кинувся до неї, присівши біля ліжка.

–Так, бабусю?

Вона стиснула його руку, пильно дивлячись тьмяними карими очима.

–Вір. Ще ніколи твоя віра не була такою важливою, як зараз.

–Найджеле, вам з Есме краще відійти, – застерегла Ельга.

Вони відповзли подалі, міцно обійнявшись, Есме поклала руку на коліно Найджела.

–Все буде добре, от побачиш.– прошепотіла вона.

–Сподіваюсь. –зітхнув Найджел.–Якщо вони вб'ють бабусю, я придушу їх плющем.

 Ельга почала зачитувати заклинання невідомою мовою, брати підхопили на третьому рядку. Бабуся тихенько нашіптувала разом із ними. Навколо четвірки кружляли іскри. Ельга, Пітер та Ельгорт торкнулися Калерії, тримаючи за плечі й руки. Найджел вірив, уявляв собі здорову бабусю.

І на мить лід, полум'я і сніг, усе це стало одним цілим. Бабусю осяяв сліпучий спалах. Усе в кімнаті здавалось білим, у Найджела боліли і сльозилися очі, він ледве що–небудь бачив. Усі четверо синхронно вимовляли заклинання, не спиняючись і на мить. У Найджела заклало вуха, ніби від перепаду тиску рівно за секунду до того, як усіх відкинуло від Калерії, немов вибуховою хвилею. Найджел ударився об стіну і знепритомнів.

–Найджеле?– Есме смикала хлопця за сорочку.

–Що з ним?– спитав Пітер.

–Здається, він непритомний. – зітхнула Ельга.

–Може забив голову…– Есме підняла голову Найджела, провівши долонею по потилиці.

–Дай-но мені.– запропонував Ельгорт, підклавши прохолодну долоню під потилицею Найджела.

Від холоду Найджел скривився, хоча біль уже сходив, він раптово сів, широко розплющивши очі.

–Все гаразд?–спитав Ельгорт.

Хлопець ще мить кліпав, не розуміючи, що з ним сталось.

–Найджеле?– шепнула Есме, провівши рукою по його щоці.

Хлопець перехопив руку подруги, швидко піднявшись із підлоги.

–Бабусю?– хрипко спитав він, визираючи з–за Ельги та Пітера, що згорбились над ліжком. Затамувавши подих, хлопець підійшов ближче. Однак на ліжку лежала та, кого він не міг більше називати бабусею. Це була молода прекрасна дівчина, її очі були щільно заплющені, а довгі пухнасті вії відкидали довгу тінь на високі вилиці. Гладенька смаглява шкіра була ідеальною, ніби з фарфору, без жодної зморшки.

–Калеріє!– смикала за плечі Ельга. Ельгорт підняв її манто й укутав сестрі плечі.

–Дякую, любий. Чому ж вона не прокидається?

–Її організм повністю перебудувався. Дай їй час. – сказав, встаючи, Пітер.

–А що як...

–Знаю, сестро, ти непокоїшся. Але повір, з нею все буде гаразд. – відповів Пітер.