Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

19

Ліна

 

Я не знаю, що саме змусило мене вийти до річки. Можливо, спекотне повітря, можливо, спокійна гладь води, а, можливо… можливо, сам Олівер.

 

Я стояла у воді, відчуваючи, як її прохолода огортає мої ноги. На мені була лише його футболка, яка моментально намокла й прилипла до тіла. Я бачила, як він підпливає до мене, його темні очі виблискували в темряві, а по мокрій шкірі стікали краплі води.

 

Він виглядав… надто добре.

 

Високий, широкоплечий, з м’язистим тілом, яке видавало силу, але не грубу, а контрольовану, впевнену. Він був небезпечним у своїй стриманості, у цій спокійній впевненості, що здавалася навіть привабливішою за його зовнішність.

 

І він не зводив з мене погляду.

 

Я зробила крок вперед. Просто для того, щоб подивитися, як він відреагує.

 

Олівер застиг. Його очі швидко ковзнули по моєму тілу, але він одразу повернув погляд до мого обличчя.

 

О, ти намагаєшся бути джентльменом?

 

Мені захотілося його перевірити.

 

— Щось не так? — я вдала невинність, але всередині все стискалося від напруги.

 

— Якщо чесно, то все так. Дуже навіть так.

 

Його голос звучав низько, хриплувато, і це змусило моє серце пропустити удар.

 

Я зробила ще один крок, і тепер між нами майже не залишилося простору.

 

Я не знала, що мене більше лякало – моє бажання чи те, як легко він на нього відповідав.

 

— Ти часто так з’являєшся перед чоловіками?

 

Я усміхнулася.

 

— Тільки перед тими, хто мене рятує.

 

— Тобто ти хочеш сказати, що це така вдячність?

 

— А що, тобі не подобається?

 

Я дивилася йому в очі, ніби кидала виклик. Я знала, що він цього хоче. Але найбільше мене лякало те, що я хотіла його ще більше.

 

Це було неправильно.

 

Ми тут не для цього.

 

Але коли його руки обхопили мене за талію й притягли ближче, всі раціональні думки розчинилися у хвилях.

 

Його тіло було гарячим навіть у прохолодній воді. Я відчула, як його пальці ковзнули по моїй спині, як його подих обпалив мої губи, перш ніж він торкнувся їх своїми.

 

Це не був поспішний поцілунок.

 

Він був впевнений, майже повільний, ніби Олівер хотів насолодитися кожною миттю. Його губи були твердими, але ніжними, рухалися повільно, випробовуючи, досліджуючи.

 

Я видихнула й відповіла.

 

Мене наче підхопила хвиля.

 

Я не контролювала цього — просто віддала себе відчуттям, які накочували з новою силою.

 

Олівер злегка притиснув мене до себе, і я відчула кожен його м’яз, кожен рух його тіла. Він був сильним, теплим і реальним.

 

І це лякало мене більше за все.

 

Я хотіла його.

 

Так сильно, що це вибивало землю з-під ніг.

 

Але що буде потім?

 

Я знала себе. Я знала, що як тільки впущу його ближче, все зміниться.

 

Я вже втратила одного чоловіка, який був частиною мого життя. Я не могла дозволити собі ще одну прив’язаність.

 

Але коли він знову торкнувся моїх губ, ці думки стали далекими й розмитими.

 

Я просто закрила очі й дозволила собі потонути в ньому.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍