Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава чотирнадцята. Втрата.

— Судячи з усього, він дуже слабкий зараз. - Мовив Озір, коли ми стояли, роздивляючись карту міста, яку приніс зранку Заргор зі свого дому. - Навіть дуже сильні істоти по типу цього так просто не можуть вибратися з-під подібних печатей, не витративши при цьому вважайте усі сили.

     З самого ранку ми намагались придумати план, що варто робити, щоб зупинити Зена знову. Але на цей раз назавжди. Все ж, повинна була бути хоч якась зброя, яка могла вбити Зена та подібним йому.

— Гадаю, що він розмістив якусь спеціальну річ, яка зберігає частку його сили на «чорний день», якщо Зен стане зовсім слабким. Десь у місцях, про які ніколи ніхто й не подумає.

— Або ж він думає, що ми будемо думати на рахунок того, що ця річ схована десь там і розмістить її на виду у всіх. - Кажу, при тому думаючи над тим, куди варто першим ділом піти. - При тому ніхто навіть підозрювати не буде, що це саме воно.

— Він може взагалі цю річ зробити дуже малою, лиш би ніхто не побачив.

— Наврядчи. - Озір, заперечуючи, трохи похитав туди-сюди головою. - Щоб вмістити навіть малу частину енергії, повинне бути щось не менше двадцятисантиметрового каменя. Можливо, це якесь кільце, або щось подібне.

     Нажаль, через те, що Зен сидів у тінях, я не зміг його нормально розгледіти. Але гадаю, що він точно міг натягти якесь кільце, зробивши вигляд, що дракон або вже носив подібне кільце, або просто сказав, що «так треба».

— Слухай... - Почав Озір, трохи нахилившись до мене, і зиркнувши на Заргора, який від цього погляду відступив на декілька кроків про всяк випадок. Батько до сих пір йому не довіряв, і я його розумію. - У Спокійних Рівнинах у мене колись був давній знайомий. Ти ж знаєш, що гібриди живуть довго через те, що у них є гени драконів. І я просто певен, що мій давній знайомий ще живий. Він добре знається на зброї. Гадаю, він точно підкаже тобі щось. Принаймні, я дуже на це сподіваюсь.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

    Для початку я вирішив навідатися гібрида, який по словах місцевих «лікарів» повинен був ось-ось побачити цей світ. Хотілося 

— Як він? - Запитую, коли до мене підійшов хлопець. - Або вона.

— Слухайте, ви так хвилюєтесь за цей експеримент, наче це ваша власна дитина.

     Насправді, я в якомусь сенсі відчував зв'язок з цим гібридом. Можливо через те, що у ньому був мій ген, яким я «поділився» з ним. А може, було щось інше, що виникає не тільки у мене, коли ти віддаєш вважайте частину себе самого.

    Якийсь час я розглядав невелике тіло у прозорій, трохи зеленій воді, яке за останній час стало трохи більше. Зовсім скоро цей гібрид нарешті буде ходити поряд зі мною. Можливо буду тренувати його. Правда, не знаю, чи вийде це взагалі. Бо можливо він захоче обрати щось більш мирне, і я не можу змушувати його битися поряд зі мною.

— Гадаю, що завтра-післязавтра вже можна буде дивитись на результат. - Різко видає хлопець, і я трохи здивовано дивлюсь на нього.

     Звісно, я радий цьому дуже, але гадаю, що зараз не дуже потрібний для цього час. Тому, трохи хитаючи головою, кажу:

— Нажаль, в найближчий час я не зможу про нього нормально подбати. Чи можемо ми трохи потримати його в інкубаторі?

— Чим довше - тим краще. - Хлопець подивився на якісь записи, які увесь цей час тримав у лапі. - Але затримувати його там більше п'яти місяців після того, як він вже буде готовий з'явитися не варто. Це може призвести до проблем в майбутньому.

— Я розумію. - Відповідаю, вже розвертаючись і збираючись йти звідси.

..

            

..           

          

..        

            

..               

                

..                

     На Спокійних Рівнинах дійсно було доволі спокійно і майже нічого не змінилося. Хіба що з'явилась нова Рада замість одного старійшини. Якщо не помиляюсь, гібриди почали вважати, що раз один нормально нічого вдіяти не зміг, то краще хай за владою сидить декілька. 

    Ну і на стінах були примітивні малюнки з моїм обличчям та написом зверху «Знайти за велику винагороду!». Так, я пам'ятаю, що мене розшукують, 

     За весь час я вперше скористався здібностями другої іпостасі. «Вкрав» зовнішність Мортідж, хоч і було дуже незвично. Тепер принаймні ніхто мене точно не впізнає. Тому так буде набагато краще.

     Скажу чесно, рухатись так само тендітно, як і вона, мені було важко. Особливо після моїх розмірів... Не очікував, що вона взагалі може ось так лагідно рухатися. Але, що вже поробиш? Якщо мені й випала така демонічна іпостась, мені доведеться використовувати її здібності на повну силу і ставати навіть такою милою дівчиною, як Мортідж. Можливо, треба буде в майбутньому трохи попрактикуватися з образами, щоб якщо що, нічого не вийшло з-під контролю.

     Йду, роззираючись інколи по сторонах, бо дуже незвично. Ось начебто це справжній я - хоч і в тілі зовсім іншого, - а начебто ніхто навіть і не звертає на мене уваги. Тобто, інколи кидають на мене зацікавлені погляди, але це лиш через цікаву зовнішність. Наче ніхто й не звинувачував мене до цього у вбивствах...

      Цей спокій зламався, коли я не доходячи до потрібного дому, побачив, як Розразу схопило двоє великих гібридів і затягло до тіней. Хотів було підбігти до неї, щоб спробувати врятувати, але не наважився. Зробив вигляд, що нічого не побачив і взагалі нічого навіть не підозрюю, бо не хотілося опинитись на місці своєї сестри зі світу гібридів.

      Можливо, я міг би спробувати її врятувати зараз. Але це дуже ризиковано. Тим паче, скажу чесно, мені її було майже не шкода. Якщо б Розраза мала на шиї власну голову і думала сама, я можливо подумав би над тим, щоб забрати до свого світу. І зараз Розраза жила б з вірогідністю в дев'яносто відсотків.

    Та й до того ж, добре, що мене не спалили. Тоді б точно сталося щось дуже погане, і я не зміг би захистити нікого з рідних.

     Підійшовши до потрібного будинку, я декілька секунд стояв, думаючи над тим, що варто сказати в першу чергу, коли зайду, не наважуючись ось так швидко заходити. Звісно, часу й до цього було багато, але я на жаль не зміг нормально нічого придумати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍